З початку війни від воїнів поступило 65 заяв про прийом в партію, прийнято 28 чоловік. У комсомол подано 61 заяву, прийнято - 54 людини...»
«5 липня... Член ВКП(б) сержант 15-ої батареї, колишній рибак Яків Попов на зборах заявив: «Я свято зберігаю в пам'яті образ мого земляка легендарного Железнякова, що віддав своє життя за наше світле майбутнє. Наслідуючи його приклад, я теж не пошкодую життя в боротьбі за щастя і свободу улюбленої Батьківщини».
До війни передбачалося, що Очаківський укрепсектор відображатиме напад тільки з повітря і з боку моря. Проте вже перші дні війни показали, що потрібно готуватися до боїв і на суші. Тому 27 липня командування Очаківського сектору отримало відповідну вказівку від командира Одеської військово-морської бази контр-адмірала Р. В. Жукова. Відразу ж був намічений план будівництва оборонних споруд. Вони створювалися на відстані приблизно сім кілометрів від Очакова. За Анчекраком (нині Кам'янка) готувалася ще одна лінія оборони - для армійських частин, які, як передбачалося, допоможуть Очаківському гарнізону.
Нелегке завдання стояло перед командуванням 15-ої 203-міліметрової кріпосної батареї, спеціально побудованої для стрілянини тільки по морських цілях. А зараз ось з'явилася необхідність пристосуватися до ведення вогню в протилежну сторону, по цілях сухопутних. Особлива складність полягала в тому, щоб забезпечити необхідну скорострільність при існуючому порядку заряджання гармати. Бо, щоб зарядити гармату в казематі - а саме так вона і заряджалась, - гармата повинна була дивитися жерлом на море. І лише так зарядивши, потрібно повернути її на 180° для стрільби по суші. І так кожного разу. Зарядити ж гармату, що дивиться жерлом на сушу, було неможливо. Природно, спочатку на заряджання гармати йшло багато часу, але після частої тренувальної стрілянини болванками по полігону, процес цей моряки довели до автоматизму.
У зведенні оборонних споруд на підступах до Очакова активну участь брало все населення міста і району. У спекотну літню жару і при систематичному бомбардуванні літаками супротивника жінки, люди похилого віку і підлітки працювали без передиху щодня, до пізнього вечора, іноді і вночі, довбаючи сухий неподатливий глинистий грунт. Було відрито багато окопів, траншей в повний профіль, зводилися дротяні загороди, споруджувався великий протитанковий рів шириною в чотири метри і завглибшки близько трьох метрів. Роботи проводилися виключно уручну, оскільки у той час в Очакові землерийної техніки не було. Протитанковий рів проходив від Дніпровсько-Бузького лиману через села Куцуруб і Каборга до самого Березанського лиману.
Для боротьби з пожежами від бомбардувань супротивника на підприємствах і в організаціях міста створювалися протипожежні дружини. На кожному об'єкті, який охороняється, були встановлені бочки з водою, ящики з піском, підібраний необхідний протипожежний інвентар: багри, гачки, кліщі, лопати, відра і тому подібне.
Пам'ятаю, 28 липня літак супротивника скинув запальні бомби в розташування нашого рибозаводу. Одна з бомб впала біля комори засолу, де стояв на посту боєць протипожежної дружини комсомолець Олексій Кравченко. Бомба спалахнула яскравим полум'ям, вивергаючи пучки іскр. У коморі зберігалася багато харчової риби. Кравченко не розгубився, сміливо підбіг, схопив бомбу, що горіла, кліщами, відтягнув її до берега і кинув в лиман. Друга бомба впала біля центрального матеріального складу, де знаходився Павло Компаніченко. Він також, не розгубившись, швидко закидав запальничку піском і цим запобіг пожежі на складі. І таких прикладів успішної боротьби з пожежами, що йшла і вдень, і вночі, було немало, хоча траплялося, що люди отримували серйозні опіки при гасінні.
Коментарі