З щирою – і особливою – приємністю завдячую виходом цієї книжечки саме голові Очаківської районної ради Росинцю О. Ф. "Саме" - бо саме парутинські (ольвійські!) незабутні вітри, Олександре Федоровичу, колись (ви знаєте й коли) напнули вітрила кораблика моєї поезії.
Хай лине час без вороття,
Минуле – тільки спомини –
Я світом цим на все життя
По-доброму здивований.
Я вдячний людям всім, які
Мене в путі підтримали.
Вони – тепло моїх рядків,
Моїми стали римами.
Зі мною скрізь були вони,
І скільки це дало мені!
Я їх добром вже й восени
Як в юності, здивований.
Історична довідка
1 липня (17 червня за ст.. стилем) 2008 року виповнюється 220 років з дня закінчення битви на Дніпро-Бузькому лимані, події, яка не забута і всесвітньою історією. Саме в цей день гребна флотилія росіян під прикриттям парусної ескадри знищила залишки турецьких суден, блокованих під Очаковом.
Приочаківські води перестали бути турецькими, хоча сама кріпость і після цього трималась ще довгих п’ять місяців.
Можливо, саме тому, що з перемогою на лимані в планах Потьомкіна зв’язувалась негайна капітуляція Очакова, лиманська битва при згадці про "часи очаківські" видніється якось ніби і на "задньому плані". Між тим, саме флоту у кампанії 1787 року Потьомкін надавав такого великого значення, що звістка про розбиття бурею Севастопольської ескадри у вересні була тією "останньою краплею", яка змусила його просити імператрицю про відставку і заміну його Румянцевим (відомо, що тільки умовляння Катерини II і самого Румянцева залишили його головнокомандуючим).
Як показали подальші події, саме під Очаковом турецькому флоту було завдано першого відчутного удару, який дозволив росіянам захопити ініціативу на Чорному морі у свої руки і не випускати її вже до кінця війни.
Цим пам’ятним сторінкам літопису нашого краю і присвячений цикл віршів "Битва на лимані"
Переднє
Довго і вперто крізь час і простори
Йшли росіяни до Чорного моря.
І щоб дорогу цю врешті й кінчати,
З військом Потьомкін прийшов під Очаків.
Як його взяти? Фортеця-бо грізна!
Плани були до полярності різні.
Знаний моряк, принц Нассау, завзято
Радив Очаків з води штурмувати.
З морем Суворов хоч в дружбі й не дуже,
Та вже коли воно штурму послужить,
Швидко, негайно все вирішить може –
В цьому випадку Суворов – за море.
Але Потьомкін Нассау недаром
Зразу вказав на урок Гібралтару*:
Цілих три роки в смертельному танці
З морем гойдались французи й іспанці,
Та за надійних укріплень дверима
Ім. не скорилась англійська твердиня.
Час був такий, що до Корфу підкови
Ще не дійшли кораблі Ушакова**.
Тож-бо, довірившись досвіду й Богу,
Вирішив твердо Світлійший***: облога!
Але й воді у майбутній облозі
Теж не відводилось місце в обозі.
Думали, втративши флот на лимані,
Втратять водночас і кріпость османи.
Бо, утвердившись не тільки на суші,
Швидко Очаків облога задушить.
Чітко завдання поставили флоту:
Треба зробити лиш нашою воду!
…"Чайки" козацькі й російські вітрила –
Часу звитяжного спарені крила!
Тож ради слави лиманської битви
Варто мандрівку в минуле зробити.
І повернути із вічної далі
І кошового, і трьох адміралів.
* Трирічна облога (1781-1783 рр.) Гібралтару іспано-французькими військами закінчилась цілковитою невдачею. Плавучі батареї, якими командував Нассау-Зіген, були знищені вогнем берегової артилерії.
** Мається на увазі взяття кораблями ескадри Ф.Ф. Ушакова укріплень Корфу.
*** Г.О.Потьомкін
