Очаківщина — Отруєння чадним газом

Шановні відвідувачі "Очаківщини", хто небайдужий до історії та новин району, сайт безкоштовно опублікує любі Ваші матеріали, зі збереженням авторського права.
Запрошую до співпраці всіх, як професіоналів, так і аматорів.

Чадний газ може утворюватися при багатьох ситуаціях. Варто знати працівникам, що потрібно робити при виникненні ситуації, яка може призвести до утворення чадного газу та виникнення масового отруєння.

Досить часто при недотримані правил пожежної безпеки виникають осередки виділення чадного газу. Це спостерігається при загоранні легкозаймистих матеріалів та спробі їх загасити виділяються димові порції чадного газу.

Чадний газ має дуже високу здатність до зв’язування з клітинами крові, а саме гемоглобіну, блокуючи тим самим роботу клітин крові з перенесення до мозкових клітин вільного кисню.

Виникнення чадного газу. Оксид вуглецю (чадний газ) являє собою газ без кольору і без запаху. В умовах виробництва оксид вуглецю утворюється внаслідок процесів відтворення та неповного згорання. Найчастіше він утворюється у ливарних, термічних цехах, кузнях, під час бурових робіт, у котельнях, особливо тих, які працюють на вугільному паливі. Оксид вуглецю є складником вихлопних газів автомобілів, тракторів тощо.

Отруєння чадним газом (окисом вуглецю) може статися на виробництві, де чадний газ використовується для синтезу ряду органічних сполук, у гаражах з поганою вентиляцією, яри витоку світильного газу або ранньому закритті пічних заслінок.

В організм людини оксид вуглецю потрапляв за законом дифузії газів. Він проходить до крові через легені внаслідок різниці парціального тиску крові та альвеолярного повітря. Чим більша ця різниця, тим більше насичується кров оксидом вуглецю.

Окис вуглецю (СО) – безбарвний і без запаху – газ. Утворюється при неповному згорянні вуглецевмісних матеріалів. Вона є найважливішою складовою частиною газів усіх пальних матеріалів, використовуваних у промисловості. У світильному газі її утримується 8–14%, доменному – до 31%. Вихлопні гази містять до 3,5% СО, при неодруженому ході двигуна – 12% – робітники з ремонту та випробуванню моторів, льотчики, шофери й інші фахівці можуть, отруюватися окисом вуглецю, хоча іноді отруєння діагностують як викликане бензином.

Найбільш важливими є генераторні гази, що містять 19% (дров'яний) і 30,5% СО (вугільний). Значна кількість окису вуглецю утвориться при вибуху вибухових речовин; у керамічній промисловості; на цегельних і цементних заводах застосовуються для сушіння гази, що містять окис вуглецю. Особливо велика небезпека в доменному виробництві, при виправленні ушкоджень газопроводів. Спостерігалися смертельні випадки на смітнику – шлаку.

Проникаючи через дихальні шляхи окис вуглецю виділяється ними без зміни. Окис вуглецю має велику спорідненість до гемоглобіну крові, утворити карбоксигемоглобін, не здатний до переносу кисню. Токсична дія газу обумовлена, з одного боку, кисневим голодуванням тканин, особливо мозковий, з іншого боку – властивою йому специфічною органотропною дією. В даний час установлено, що можливо не тільки гострі, але і хронічні отруєння.

Ступені отруєння чадним газом та характерні ознаки. Симптомами отруєння є головний біль, відчуття пульсації у висках, запаморочення, нудота, блювання, шум у вухах, серцебиття. Дещо пізніше з'являється м'язова слабкість, зниження сухожильних рефлексів, сонливість, затьмарення свідомості, задишка, блідість шкірних покривів, іноді яскраво-червоні плями на. шкірі. При подальшому перебуванні отруєній атмосфері дихання стає поверхневим, виникають корчі і настає смерть від паралічу дихального центру. Після надання допомоги і виведення з коми спостерігається психоз, порушення ковтання, тривалий час – м'язова слабкість.

Оксид вуглецю отруйний, він чинить вибіркову нейротоксичну (гіпоксичну) дію. Потрапляючи до організму, зв'язується з гемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін, який не здатний транспортувати кисень. Внаслідок цього настає гіпоксемія, а у важких випадках – аноксія. Однак механізм дії оксиду вуглецю не вичерпується порушенням транспортування кисню).

У присутності карбоксигемоглобіну неблокований кисень у крові посилює свою спорідненість до гемоглобіну, внаслідок чого ускладнюється відщеплення кисню від оксигемоглобіну і його віддача тканинам".

Таким чином, збільшується гіпоксемія, яка зумовлена утворенням карбоксигемоглобіну.

Великого значення в механізмі дії набуває спричинена оксидом вуглецю аноксія, тобто розлад тканинного дихання внаслідок пригнічення ферментів цитохромоксидази, каталази, пероксидази.

Внаслідок гіпоксії та гіпоксемії насамперед порушується обмін речовин, а в крові різко підвищується вміст цукру, накопичується молочна кислота, настає ацидоз.

Значні зміни відбуваються у ЦНС, а саме: гіперемія мозку, крововилив, набряк мозку та його розм'якшення.

У клінічній картині отруєння чадним газом виділяють 3 ступені важкості: легкий, середній та важкий.

У разі отруєння оксидом вуглецю легкого ступеня з'являються голошиїй біль, запаморочення, млявість, шум у вухах, порушення координації рухів, нудота, іноді блювання, біль у грудях. Під час дослідження у крові знаходять 20–30% карбоксигемоглобіну.

Якщо сталося отруєння середнього ступеня, спостерігають короткочасну непритомність, різко виражену слабкість, загальмованість, задишку, тахікардію, гіперемію обличчя, судоми. У крові визначають 30 – 35% карбоксигомоглобіну.

У важких випадках отруєння відзначають коматозний стан, неврологічну симптоматику дифузного ураження головного мозку (ригідність м'язів потилиці, маятникоподібні рухи очних яблук, судоми, виникнення патологічних рефлексів, можливі парези, паралічі, порушення гемодинаміки). У крові виявляють 50–60% карбоксигемоглобіну.

В окремих випадках при важкій формі отруєння розвиваються гострі токсичні набряки легень, порушення коронарного кровообігу, розлади провідності аж до повної блокади.

У разі впливу великих доз оксиду вуглецю смерть може настати на місці отруєння внаслідок зупинки дихання та вираженого порушення гемодинаміки.

Ускладнення – аспіраційні пневмонії, різні трофічні зміни, вогнищеві ураження міокарда.

Для хронічних отруєнь чадним газом характерні неспецифічні симптоми, які не завжди ясно виражені: головний біль, запаморочення, безсоння, роздратованість, відсутність апетиту, нудота, серцебиття, недокрів'я тощо.

Перша медична допомога: вивезти потерпілих з ураженої території; безперервна інгаляція кисню протягом декількох годин.

Особи, що постраждали від отруєння СДОР середнього та важкого ступеня, повинні бути госпіталізовані.

У клініці гострих отруєнь, вага яких визначається не тільки концентрацією газу, але і тривалістю дії, переважають симптоми з боку центральної нервової системи і серцево-судинної.

Симптоми отруєння окисом вуглецю дуже різноманітні. Гострі випадки бувають легені, середньої ваги і важкі. Насамперед виникають головні болі (в області скронь і чола), до них приєднується запаморочення, млявість, нудота, блювота, шум у вухах, мелькання в очах, серцебиття, розлади чутливості, слабість у ногах. При отруєнні середньої утрата свідомості, що переходить у коматозний стан, гноблення сухожильних рефлексів, відсутність реакції зіниць на світло. При виході з коми зберігається стан оглушення.

Важка форма характеризується важкою комою, що може привести до смерті. При ній спостерігаються тонічні і клонічні судороги, різка ригідність м'язів, порушення дихальної і серцевої діяльності, – пульс аритмічного, прискореного, поганого наповнення, нерідке падіння артеріального тиску. Іноді мається психічне порушення, зорові і слухові галюцинації. Смерть настає при паралічі дихального центра. Якщо настає видужання, то залишаються порушення з боку центральної нервової системи, розладу пам'яті, уваги, функціональні неврози, можливі паралічі, контрактури, концентричне звуження полючи зору, крововиливу в сітківку.

У недокрівних осіб і в осіб з лабільною вегетативною нервовою системою процес зв'язування гемоглобіну з окисом вуглецю протікає швидше і виразність інтоксикації більше.

Хронічні отруєння, обумовлені дією малих концентрацій, виражаються в симптомокомплексі на головні болі, запаморочення, безсоння, млявість, іноді дратівливість, мелькання і минуще двоїння в очах, розлад пам'яті, апатію, сонливість. Скарги характерні для неврастенічного синдрому, нерідко захворювання серцево-судинної системи.

Перша допомога при отруєнні чадним газом полягає в тому, щоб негайно винести потерпілого з отруєної атмосфери, найкраще на вулицю. При поверхневому диханні або відсутності дихання необхідно почати штучну вентиляцію легень і проводити її з появи самостійного дихання.

Для ліквідації наслідків отруєння застосовують енергійний масаж тіла, прикладають грілки до ніг, дають короткочасно вдихати пари нашатирного спирту.

Хворих з важким отруєнням необхідно госпіталізувати, оскільки можливий розвиток важких ускладнень із боку легень і центральної нервової системи у пізній період. Проводять інгаляції карбогену (кисень з 5% вуглекислого газу), при порушенні дихання – інтубацію трахеї з переведенням хворого на апаратне дихання.

Вводять дихальні та судинні аналептики: 0,5 – 1,0 мл 1% розчину лобеліну внутрішньовенно повільно, 1 мл 10% розчину кофеїну-бензоату натрію, при збудженні і корчах 10 – 20 мл 10% розчину оксибутирату натрію внутрішньовенно крапельно, 200 – 300 мл 5% розчину гідрокарбонату натрію, 400–500 мл 10% розчину глюкози з інсуліном, 30 мл 3% розчину хлориду калію або 10 мл панангіну, 40–50 мл 0,5% розчину новокаїну внутрішньовенно крапельно, 10 мл 2,4% розчину еуфіліну внутрішньовенно крапельно. Як антидот чадного газу застосовують 1% розчин метиленового синього у 100 мл 5% розчину глюкози внутрішньовенно крапельно.

Заходи специфічної терапії (штучне дихання, методика). У потерпілих іноді порушуються дихання й серцева діяльність. Дихання може припинитися, коли людина непритомніє, і через розслаблення м'язів у неї западає корінь язика, перекриваючи вхід у гортань; при порушенні функції центру дихання внаслідок тяжких черепно-мозкових травм, крововиливу в мозок, великої кількості переломів ребер; при ушкодженні легень і плеври. У потерпілого з'являється спочатку блідість, потім синюшність шкірних покривів обличчя. Дихальні рухи прискорюються, стають нерегулярними (іноді рідшають), а через деякий час, якщо не надається потрібна допомога, припиняються зовсім.

Насамперед перевіряють порожнину рота і намагаються відновити прохідність верхніх дихальних шляхів. Для цього вказівним пальцем, обмотаним бинтом чи носовою хусточкою, звільняють рот від блювотних мас, слизу, згустків крові, виймають знімні зубні протези. Коли запав язик, голову потерпілого слід повернути набік і підтримати щелепу.

Коли ж потерпілий не дихає, треба перевірити, чи не припинилася в нього серцева діяльність, і негайно розпочати штучне дихання. Для цього його кладуть спиною на жорстку поверхню (на підлогу автомашини, на дорогу), підмостивши під лопатки зроблений з одягу валик. Потерпілого розгинають і закидають його голову назад так, щоб максимально відвести підборіддя від грудної клітки, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання.

Найефективнішим способом штучного дихання є вдування повітря в ніс або рот потерпілого. Такий спосіб називають "рот до рота" або "рот до носа". У ніс вдувають повітря тоді, коли у хворого ушкоджені губи, нижня або верхня щелепа.

Штучне дихання способом "рот до рота" роблять так. Людина, яка надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, краще з правого боку, і кладе ліву руку на його лоб, затискуючи пальцями потерпілому ніс; прикривши його рот марлею або носовою хусточкою, робить глибокий вдих, а потім, притиснувшись ротом до рота потерпілого, вдуває в нього повітря, роблячи енергійний видих. Внаслідок такого вдування, що замінює вдих, повітря надходить у легені потерпілого. Згодом завдяки еластичності легеневої тканини і грудної клітки настає пасивний видих. При цьому рот потерпілого повинен бути відкритим. Вдувати повітря слід ритмічно, з однаковим інтервалом, 12–15 разів на хвилину.

Так само роблять штучне дихання способом "рот до носа", тільки повітря вдувають через ніс, а рот потерпілого закривають. Ефективність штучного дихання підвищується, коли застосовувати спеціальні S-подібні повітроводи, які забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів. Положення голови потерпілого під час виконання штучного дихання, очищенні рота і глотки та саме проведення штучного дихання показано на рис. 1–5.

Рис. 1. Положення голови потерпілого під час виконання штучного дихання.

Рис. 2. Очищення рота і глотки.

Рис. 3. Виконання штучного дихання способом "рот в рот".

Рис. 4. Проведення штучного дихання способом "з рота в ніс".

Рис. 5. Способи штучного дихання.

Іноді бувають випадки (при сильному пошкодженні обличчя), коли проводити штучне дихання з "легенів у легені" неможливо. В цих випадках слід скористатися одним із способів: І – за Сильвестром, II – за Нільсеном, III – за Шефером, IV – за Калістовим.

Штучне дихання слід виконувати доти, доки у потерпілого не відновиться самостійне ритмічне дихання. Якщо штучне дихання розпочинають робити своєчасно і проводять його правильно, то самостійне дихання відновлюється через 1…2 хвилини. Однак часом штучне дихання потрібно проводити 1 -1,5 години, принаймні доти, доки на місце нещасного випадку не прибудуть медичні працівники.

Зауважимо, що робити штучне дихання нелегко. Той, хто надає допомогу, особливо при надто енергійному вдуванні повітря, може навіть відчути запаморочення, слабкість, знепритомніти. Тому бажано, щоб приблизно через кожну 1–2 хвилини особи, які виконують штучне дихання, змінювали одна одну. Це підвищить ефективність допомоги потерпілому.

При тяжких ушкодженнях часом припиняється дихання і серцева діяльність. Тоді у потерпілого настає так звана клінічна смерть. У нього не промацується пульсація сонної артерії на шиї, не прослуховується серцебиття, припиняється дихання, зіниці розширюються, шкірні покриви й слизові оболонки губ – синюшні. Через 5–6 хвилин після настання клінічної смерті відбуваються необоротні зміни в нервових клітинах центрів головного мозку, що керують життєво важливими функціями організму. Внаслідок цього настає біологічна смерть. З клінічної смерті потерпілого можуть вивести лише негайні (не пізніше як через 4–5 хвилин після її настання) й енергійні заходи, спрямовані на відновлення серцевої діяльності та дихання. Необхідно пам'ятати, що кожна втрачена секунда може стати фатальною. Порядок дій у цьому випадку:

- впевнитися у відсутності пульсу на сонній артерії;

- звільнити грудну клітку від одягу та розстібнути пояс;

- прикрити двома пальцями клиновидний відросток;

- нанести різкий удар кулаком по грудині;

- перевірити, з'явився пульс чи ні. Якщо пульс відсутній, удар можна повторити.

Якщо після вказаних вище дій пульс не прослуховується, негайно приступити до виконання штучного дихання та непрямого масажу серця.

Роблячи непрямий масаж серця, потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню (шосе, дорогу і т. ін.). Той, хто надає допомогу, стає на коліна збоку (краще справа) біля потерпілого і, поклавши кисті рук одну на другу в нижній частині грудини, робить енергійний поштовх, натискаючи на груднину так, щоб вона зміщувалася приблизно на 4–5 см у напрямі хребта. При цьому стискається серце між грудиною і хребтом, кров із порожнини серця виштовхується в кровоносні судини. Оскільки стінка грудної клітки еластична, то вона повертається у вихідне положення, а порожнини серця наповнюються кров'ю. Поштовхи слід робити ритмічно, близько 60 разів на хвилину.

Дітям, особливо молодшого віку, непрямий масаж серця можна робити однією рукою або навіть двома пальцями, але частоту поштовхів треба збільшити до 100–120 разів на хвилину.

У разі відсутності дихання непрямий масаж серця поєднують із штучним диханням. Щоправда, це потребує чималих зусиль. Тому бажано, щоб потерпілим у стані клінічної смерті допомогу надавало двоє людей, одна робить непрямий масаж серця, друга – штучне дихання. Після кожного вдування повітря в легені потерпілого чотири рази натискають на грудину. Під час вдування повітря не можна стискати грудну клітку.

Непрямий масаж серця і штучне дихання зазвичай може робити й одна людина (рис. 6). У такому разі після кожного вдування повітря в рот або в ніс натискають чотири рази на грудину.

Рис. 6. Виконання штучного дихання та зовнішнього масажу серця.

Показником ефективності непрямого масажу серця і штучного дихання є порожевіння шкірних покривів, звуження зіниць, поява на великих артеріях (стегновій, сонній) пульсових поштовхів синхронно натисканню на грудину і, нарешті, відновлення самостійного дихання й серцебиття.

Непрямий масаж серця і штучне дихання слід проводити до відновлення серцевої діяльності й дихання. При цьому необхідно не втрачати пильність та не забувати про можливість нової зупинки серця та дихання. Щоб не пропустити цей момент, необхідно стежити за зіницями, кольором шкіри, диханням, перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Положення людини, яка надає допомогу, місце розташування її рук при виконанні зовнішнього масажу серця і визначення пульсу по сонній артерії показано на рис. 7 -10.