На лимані
Очаків був давно в облозі,
Але Потьомкін як на гріх
За veni й vidi іще й досі
Сказати vici* все не міг.
І на турецькому лимані –
А він-бо й досі був таким –
Також усе було в тумані,
І той туман ще був густим.
Минулий рік минув даремно –
Ані здобутків, ні надій…
Хасан-паша так само ревно
Своїм лиманом володів.
Коли при славі і при силі
Джонс у Парижі саме жив,
Американця й запросили,
Щоб він Росії послужив.
… Відтак він вже і на лимані,
В своїй стихії ніби знов:
Вітрильний флот Алексіано
Під руку Джонса перейшов.
І добре знав свою він справу,
І був хоробрим, а між тим
Його відносини з Нассау
Мутили воду навіть в штиль.
Вони не склалися відразу
І по характеру такі ж,
Що будуть між грузинським князем
І знов шотландцем – ледь пізніш**
З Алексіано не задружить,
А вже з Нассау – й поготів.
Його просту відкриту душу
Один Суворов розумів.
Але ж на Кінбурні Суворов,
А той з ким щиро він дружив,
Вже на лимані дуже скоро
Таким відчув себе чужим.
Бо цінувалось дещо інше,
Не лиш хоробрість у ціні…
А головне, що сам Світлійший
Був не на Джонса стороні.
Хто був там правий, хто неправий –
Тепер уже не розгадать,
Та і в столиці за ті справи
Ще доведеться звітувать.
* Юлій Цезар, розгромивши військо боспорського царя Фарнакса II в битві при Зеле, повідомив у Рим про це трьома словами: veni, vidi, vici (прийшов, побачив, переміг.)
** Маються на увазі конфліктні відносини між Багратіоном і Барклаєм де Толлі на початку Вітчизняної війни 1812 року.
Епілог
Так і не склалося з Потьомкіним,
Інтриги закулісні…
І вже невдачами притомлений,
Що аж в Росії тісно.
А в Петербурзі негостинному
Ніяк не розберуться…
О рідний край! Ти вже прости йому -
Він так і не вернувся.
Не встигши ніби й розпочатися,
Все споминами стане.
І ця вода, що приочаківська, -
Його вода остання.
І благородству, і відважності –
Хоч як це і не гірко –
Не все життя, мабуть, відважує,
Свої у нього мірки…
Шумить прибій незатихаючий,
Як бризки піни, чайки…
А хвилі, береги єднаючи:
- Шот-лан-дія… О-ча-ків…