Алексіано
Життя, добряче вже обпалене,
В російський бік перевисало:
Хоч Панайоті, але – Павлович,
Та ще до того – й православний.
В ескадрі славного Спірідова
Ще під Чесмою став героєм.
І вдалині від краю рідного
Завжди за нього йшов до бою.
І Яффу брав своїм фрегатом він,
І був під стінами Бейрута.
Такі події вже пригадує,
Що їх довіку не забути.
…Вітрила, наче крила чайкові,
Травневий вітер наливає.
Алексіано під Очаковом
Вступає в битву на лимані.
Приймав у ранзі бригадирському
І флоту парусного рапорт,
І так гребному пригодився він,
Що турки втратили свій прапор.
На флагман сходить він захоплений,
Звитяги стяг над ним витає.
Аж сам Суворов у захопленні,
І кожен злет його вітає.
Ніщо для нього не завадою,
Він здобува, а не втрачає,
І тими силами командує,
Що успіх бою визначають.
…Чужої слави завойовники,
В її вогні мов і згоряли:
Козак – за три дні до полковника,
Моряк – ледь ставши адміралом.
І збігло все у вічну сторону,
Вода слідів не зберігає…
Вони – у пам’яті історії,
Вони – між часу берегами.
