Саме над Чорним морем пращури наші сколоти давали відсіч персам Дарія, потім македонцям Пилипа; саме Чорне море пам'ятає славні походи на Візантію дружин князів наших, а потім лицарів славного Війська Запорозького.
Карта підготовлена Асоціацією "Захистимо Хортицю" для Національного заповідника "Хортиця"
Османський флот, не відчуваючи належної протидії, став повновладним господарем на Середземному та Чорному морях. За султана Мехмеда II Фатиха (Завойовника) в 1475 р. османи, маючи флот з 300 кораблів, захопили італійські колонії Кафу й Воспор (Керч) у Криму, Тану (Азов) у дельті Дону, Матрегу (Тамань), Maнy (Анапу) і Копу на Кубані, ліквідували кримське Мангупское князівство, потім завоювали кримські італійські колонії Чембало (Балаклаву) і Солдайю (Судак), опанувавши тим самим всіма стратегічними пунктами узбережжя Криму й Таманського півострова.
З 1475 р. Кримське ханство стало васальним утворенням у складі Османської держави. Всі чорноморські порти Криму в 1478 р. відійшли безпосередньо до Туреччини; ханству залишили лише один – Гезлев (Євпаторію).
Велике Литовсько-Руське князівство номінально втратило чорноморське узбережжя між устями Дніпра й Дністра — міста-фортеці Коцюбіїв (тепер Одеса) та Дашів (нині Очаків), що мали слов'янське населення. Османської імперією 1492 року була поновлена й вдосконалена Дашівська (Очаківска) фортеця, що стала форпостом-сторожем на виході з Дніпра.
Але належна відповідь нащадків сколотів-сарматів та варягів-русів не забарилася….
Ще далекого 1490 року «черкасці київські» ходили під Очаків.
1540 року прославлений оборонець українського пограниччя барський староста Бернард Претвич двічі вибирався успішно на татар. Перший раз тоді, навесні, коли кількасот їх з Очакова та Білгорода пустошили околиці Бара та Хмільника. Претвич переслідував їх аж до «березанських верховин», де визволив 50 полонених і захопив 1000 коней, у тому числі 450 турецьких.
Наступного року Претвич знову кинувся в погоню за ординцями. Ось як описує її відомий польський хронікер Мартин Бєльський: « Бернард Претвич, староста барський, вартий пам'яті всіх нас, пустився за ними з невеликим числом козаків і чемерисів, прийшов за ними аж під Очаків, але вже забрані в неволю були на кораблях, везли їх у Кафу на продаж. Плакав, дивлячися на їхню біду, промовляючи: як би я радий був вас вирятувати, коли б міг ».
Великим тактичним мистецтвом, за свідченнями сучасників, було виведення флотилії чайок з Дніпра в море побіч турецької фортеці — Очакова, яка стояла в гирлі цієї ріки. Чайки йшли за течією ріки в строю, одна за одною. Попереду — дві, як розвідка, потім чайка похідного отамана, а за нею — всі інші. Перед флотилією за течією річки, пущені козаками, пливли великі дуби з гілками або балки, обковані залізом, для проривання ланцюгів, які перегороджували гирло Дніпра.
Виходили на Чорне море козаки такими трьома способами. Уночі пущені за течією ріки балки проривали в кількох місцях ланцюги, які перегороджували Дніпро. Турки одразу ж накривали це місце вогнем з гармат. Переконавшись через якийсь час, що на воді спокій, вони переставали стріляти. Тоді приховані в темряві чайки виходили крізь прорвані місця у відкрите море.
Більш трудомістким було переправлення чайок на валках суходолом від Дніпра на ріки, що стікали в Азовське море. Застосовуючи цей спосіб, козаки водночас організовували оборону від татар, які могли налетіти на розгорнутий козацький стрій. Після виходу на Азовське море запорожці були у безпеці і спокійно випливали з нього в Чорне море.
Третім способом було форсування гирла Дніпра збройною силою. Траплялося це тоді, коли козаків передчасно викривали, а турецький флот, що стояв під Очаковом, був слабкий.
Ще складнішим, ніж вихід у море, було повернення в Дніпро. Біля Очакова майже завжди чекала їх турецька флотилія. Крім цього, просуватися проти течії перегородженої ланцюгами річки було важко, а в звичаї козаків, крім усього, було повертатися до Запорожжя з усім здобутим та з чайками. Зрозуміло: лише за сприятливих умов могли запорожці проходити безпечно саме цією дорогою. Переважно поверталися іншими двома шляхами.
За 3 — 4 милі на схід від Очакова, в лимані, козаки виходили із чайок і тягнули їх узбережжям. Потім, вище Очакова, перетягали їх у Дніпро і безпечно поверталися на Січ.
Азовським морем, з нього ріками до Дніпра — так, як під час переходу на Чорне море. Способом цим користувалися тоді, коли біля Очакова стояла міцна турецька флотилія або коли з походу поверталося 20— 25 чайок. При цьому козаки також організовували оборону від татар, які намагалися відвоювати те, що було на чайках.
Запорожці, змушені до боротьби з турецькими угрупованнями, приймали бій і найчастіше виходили з нього переможцями. Знали вони, що потрапити до турецького полону — це значить бути мученим і тортурованим, тому не здавалися, воліли загинути в бою.
Походи запорозьких флотилій чайок організовувалися часто. Перші походи, як правило, обмежувалися гирлом Дніпра, в основному до околиць Очакова...
13 жовтня 1545 року, наприклад, вісімсот козаків під проводом Ісачка з Брацлава, Карпа Масла та Івана Держка з Черкас підпливли вночі на тридцяти двох чайках під Очаків. Вони здобули замок, убивши двох і поранивши чотирьох чоловік з турецької залоги, тридцять двох було взято в полон. З числа останніх двадцять осіб заплатили за себе викуп на суму 40 600 аспр, і козакам дісталося їхнього майна на суму 19 000 аспр. Крім того, козаки мали ще 36 800 аспр окупу за тридцять інших підданих; в Україну також відігнали 97 коней. Усього турецький султан рахував шкоду на суму 97 000 аспр.
1552 року кримський хан скаржився польському королю: « Козаки ваші, Дніпром водою підійшовши, під замок його милості цісаря турецького, під Очаків, корабель із людьми взяли » . А вже після того, з приходом на дніпровські острови Великого сармато-руського князя, в жилах якого текла кров і Рюриковичів і Корибутовичів, – Дмитра Івановича Вишневецького, організоване ним Військо Запорозьке почало регулярно вибиратися на море. Переломним щодо подальшої волі-долі запорозького козацтва стало його гетьманування. Також саме він посприяв розвою Донського козацького війська, поставивши місто Черкаськ на Дону. Від його доби і аж до вікопомного 1768 р. дніпровські і донські козаки були, якщо не єдиним цілим, то, принаймні, кровними побратимами. І багато зусиль довелося докласти Москві, щоби прийшло до такої ганебної події, як ув'язненням донцями старшин гетьманського уряду М.Залізняка в Холодному Яру.
12 січня 1583 р. до Кракова прибув турецький чауш з листами від султана і візира. Турки вимагали відшкодування збитків, яких вони зазнали під час нових нападів козаків на Очаків і Білгород. Очевидно, що вони відбулися десь в листопаді-грудні 1582 року. Козацький загін кількістю в п'ятсот чоловік на чолі з якимось Вишкою (?) напав на передмістя Очакова, забрав багато коней, худоби і великий полон. Султан прямо вказував на участь у поході людей Вишневецького (князя Михайла Вишневецького, батька Ієремії, який на той час був старшим Запорозького війська): "...люди старости черкаського в човнах разом з козаками під'їжджали Дніпром під замок мій Очаків, чинили великі шкоди і великі утиски" [ Rps.Kуrnik. — 280. — F.18v,.22v — 37, Dyajryusze sejmowe r.1585 // Scriptores rerum polonicarum. — Krakуw, 1901, F.22v., 26; Rps.Czart. — 90. — S.9, 11; Dopierala K. Op.cit. — S.125.] .
Вже у січні 1587 року султан надіслав чауша зі скаргою, що відразу після смерті короля Стефана Баторія козаки спустошили околиці Тягині [Sas J. Stosunki polsko-tureckie w pierwszych latach Zygmunta III // Przegl?d powszechny. — 1897. — n.55.]. Десь у травні-липні козаки зруйнували Білгород [Hejdensztejn R. Dzieje Polski. — Petersburg, 1857. — T.2. ] і Очаків. Похід на останній стався десь у липні. Є свідчення, що до очаківського замку вони підступили вночі, видерлися на його стіни по драбинах, а потім пограбували і спалили замок, місто і навколишні села [Грушевський М.С. Історія України-Руси. — К. — Львів, 1909. — Т.7. — С.169; Sas J. Op.cit. — S.115; Dyajryusze sejmowe r.1587. — S.68; Bielski J. Op.cit. — S.33.].
9 серпня 1588 року стало відомо, що князі Ружинські зібрали чотири тисячі козаків і рушили "певне" на Білгород з наміром взяти цей замок. Ружинські, очевидно, брали участь і у минулорічному нападі на Очаків, бо мали намір забрати собі з Запоріжжя трофейні гармати [ Rps.Czart. — 93. — S.609. ]. Можливо, що ця інформація нового черкаського старости Олександра Вишневецького зафіксувала початок походу у Придністров'я, де козаки напали на турків, які стояли на кордоні [Sas J. Stosunki polsko-tureckie w pierwszych latach Zygmunta III // Przegl?d powszechny. — 1897. — n.55.]. Втім, мова могла йти і про похід козаків на узбережжя Криму між Козловом (Євпаторія) і Перекопом. За московським джерелом, козаки кількістю тисяча п'ятсот чоловік висадилися з моря і спустошили сімнадцять сіл. Султан навіть погрожував хану покаранням, якщо той допускатиме подібні напади [Соловйов С.М. Сочинения. — Кн.4. — Т.7.].
