...У 1659 році військова рада запорожців проголосила Івана Сірка кошовим отаманом Війська Запорозького Низового.
У 1660 році козацький дозор доповів Сірку, що турки закидають гирло Дніпра великим камінням, таким способом закривають козакам вихід у море. Кошовий зібрав 5000 козаків, половину з яких посадив на чайки, і з суші та лиману вдарив по Очакову. У поході Сірко розкидав турецьку фортецю Очаків, а разом з нею і відбудований турками Аслан-Кермен.
Султан змушений був знову направити до Очакова свій флот, який почав в лимані вести постійне чергування. Сірко терпів таке «зухвальство» до 1663 року. Зміцнивши свій флот гарматами, влітку 1663 року І.Сірко вирушив у морський похід і дістався аж Дунаю, де добре пошарпав прибережні міста. На зворотному шляху під Очаковом турецький флот зустрів його флотилію. Відбулася велика битва, яка тривала три доби. Ні козаки, ні турки перемоги в ній не знайшли. Тоді Сірко, як колись Сагайдачний, висаджує козацтво на берег і, знявши гармати з чайок, суходолом попрямує разом з ним 21 вересня прибув на Січ.
У 1665 році турки хотіли висадити свій десант прямо під Січчю. Козацька розвідка вистежила, як у Дніпро увійшли кілька турецьких галер. Підпустивши їх поближче, Сірко атакував і всі пустив на дно, а 60 турецьких вояків досталися козакам в полон.
Далі доля Сірка знову змінюється. У 1667 році він уже не кошовий, а полковник (управитель) міста Змієва на Харківщині. Упевнившись у «братських» почуттях московських воєвод, сам адміністратор підняв проти них вселюдне повстання і почав рубати московські військові загони. Та селяни не були повноцінними козаками, і бій за Харків Сірко програв. До речі, це єдина програна ним битва.
Влітку 1670-го Іван Сірко вже на Січі, і силами своєї флотилії знову взявся «Дніпр очистити для виходу на морской путь». І очистив Очаків від турків, захопив багато полонених.
У 1678 р. до Чигирина прийшло 200 тисяч турецьких і татарських військ, їм протистояли 70-тисячна царська армія й 50 тисяч українських козаків. І цей похід виявився безплідним для турецько-татарських військ, хоч вони й зайняли і зруйнували місто. Під час другого Чигиринського походу запорозьке військо мало завдати ударів по тилах турецько-татарських військ.
Основні сили запорожців, які очолював Іван Сірко, діяли над Лиманом. На військовій раді вирішили знищити великий морський транспорт із продовольством, котрий був відправлений із Константинополя. В Очакові хлібні запаси через мілководдя Дніпра були перевантажені з 15 каторг і 7 кораблів на 130 дрібних суден. Звідти паша рушив до Кизи-Керменя, котрий турецьке командування намагалося використати як продовольчу базу для постачання своїх військ.
Запорожці пропустили турецькі кораблі в Дніпро, а потім із тилу вдарили по них. Бій був короткий. Козаки знищили турків, а гребців каторг — полонених — визволили. У листі до Самойловича Іван Сірко писав: «…липня 12 числа проти Краснякова на гирлі Карабельном, ударив на ті всі судна, оволоділи єсми ними одне тільки судно вітрилами й многими гребці ушло». Було взято 500 полонених, а також захоплено 7 гармат, 20 прапорів і все продовольство. Для турецького війська, яке й до того терпіло від нестачі продовольства і фуражу, це була велика втрата.
Залишивши частину військ з ясиром та запасами продовольства в Кардишині та відправивши полонених до українського гетьмана, а турецького начальника — в Москву, низове запорозьке військо на чолі з Іваном Сірком пішло «на Буг к турскому мосту и заставе». Запорозькі козаки спалили турецькі мости, знищили варту й захопили багато підвод із різними запасами, що направлялись у Чигирин. Візир змушений був відправити молдавського та волоського господарів з військом для відбудови мостів.
У зв'язку з підготовкою до нового наступу султанський уряд ще навесні 1679 р. приступив до спорудження в пониззях Дніпра двох фортець-«городків». Турецький уряд уже давно мав намір збудувати на Дніпрі фортеці, які були б опорними пунктами під час походів на Лівобережну Україну. 25-тисячне військо мало виступити проти Запорозької Січі. Саме з цим турецьким походом історична традиція пов'язує знамениту відповідь запорожців та їхнього кошового отамана Івана Сірка турецькому султану.
Останньою справою флотоводця Івана Сірка стала організація морського походу в Азовське море влітку 1680 року. Поруйнувавши кримські міста, запорожці в серпні захопили в бою турецький корабель, визволили невільників, а екіпаж взяли в полон.
Повертаючись з походу в 1680 році, старий кошовий занедужав і відбув на свою пасіку поблизу села Грушівка. Там, на своєму хуторі, і помер 1 серпня. Наступного дня, 2 серпня, непереможного флотоводця, як і належить морякам, бойовою чайкою перевезли на Січ, де, за свідченням літописця Величка, поховали з великими почестями, з гарматною стрільбою усім Військом Запорозьким на цвинтарі Чортомлицької Січі. Довго потім Україною співали кобзарі: «А на Запорожжі кошовий Сірко, ватаг сильний, помер».
Запорізькі козаки ще не раз здійснювали походи на узбережжя і не раз штурмували Очаків, аж до штурму в 1788 р., коли, завдяки саме козакам, російське військо під командуванням князя Г.О.Потьомкіна здобуло фортеці Кінбурн та Очаків.
Але для Москви не лишень ім'я, а й пам'ять про Сірка була неприпустимою. Під час жахливого руйнування Січі і нищення козацьких могил Петром І у 1709 році було сплюндровано і могила славного Кошового отамана…
Можливо саме І.Сірко і став на перешкоді щодо остаточного підпорядкування й поглинення козацтва, а разом з ним України Туреччиною. Та аналогічна угода 1654 р. з Московією, де крім Б.Хмельницького одну з перших скрипок грало українське православне духовенство, призвела до втрати держави, а через це і знищення самого козацтва.
