Після війни стало відомо, що 22 червня 1941 року о 1 годині 3 хвилини на адресу військової ради Чорноморського флоту поступила термінова телеграма наркома ВМФ: «Оперативна готовність № 1. Негайно. Кузнєцов». Телеграму доповіли начальникові штабу флоту контр-адміралові І. Д. Єлісєєву, а незабаром вона була вручена прибулому в штаб командувачеві флотом Ф. С. Октябрському. О 1 годині 15 хвилин по флоту оголосили оперативну готовність № 1, на яку приблизно до 2 годин перейшли всі сили головної бази. В результаті цього оперативно переданого розпорядження зенітна артилерія і кораблі ЧФ організовано зустріли вогнем перші нальоти гітлерівської авіації, зокрема о 3 годині 22 червня 1941 року на Севастополь. Але, як видно, вказане оперативне розпорядження у момент нальоту ворожих літаків на Очаків о 2 годині 15 хвилин в штаб ОУС не поступило.
У ніч на 23 червня фашистські літаки бомбили Тендрівську косу і знов намагалися скинути на фарватер Дніпровсько-Бузького лиману міни, але наші зенітники були вже напоготові і зустріли стерв'ятників ворога могутнім і дружним зенітним вогнем. Один літак запалав, різко пішов по похилій вниз і скоро, обійнятий полум'ям, врізався в лиман. Міни на парашутах безладно впали далеко від фарватеру, не досягнувши мети.
Цим же днем 8 літаків супротивника бомбардували Очаків. Проте і цього разу наші доблесні зенітники не дали фашистам піти безкарними, збивши чотири літаки. Таким чином, тільки за день 23 червня ворог втратив п'ять машин. Проте, не дивлячись на втрати, фашистська авіація майже щоночі продовжувала скидати міни на фарватер.
Під керівництвом коменданта охорони водного району (ОВРа) порту Очаків капітана 3 рангу Олександра Васильовича Пічугіна були прийняті термінові заходи по знешкодженню мін. А плавання в районі фарватеру Дніпровсько-Бузького лиману до мису Аджіаськ було закрите до закінчення контрольного тралення.
Одночасно встало питання: що це за міни? Якої конструкції? Стан ускладнювався тим, що пробні тралення з підрізуванням мінрепів результатів не дали, оскільки міни невідомої конструкції лежали на дні. Для визначення конструкції міни необхідно було терміново підняти з дна хоч би одну, розібрати детонатор, дізнатися його секрети, що, природно, було пов'язано з великим ризиком.
У виконанні цього важливого і небезпечного завдання першим взяв участь мій друг водолаз 2-ої бригади торпедних катерів Максим Хорец, з яким я познайомився ще до війни. Пізніше він розповідав:
- По-перше, дуже важко було виявити міну в каламутній лиманській воді. Доводилося ретельно і дуже обережно, метр за метром, проглядати дно фарватеру. Міни, хоча і опускалися на парашутах, проте від своєї тяжкості і сили удару входили в м'який донний грунт до половини свого корпусу. Спочатку було страшнувато навіть підходити до цього чорного чудовиська. Здавалося, достатньо щонайменшого дотику, як воно вибухне! Ми вже знали, що були випадки, коли поставлені раніше міни самі по собі вибухали. Наприклад, біля острова Першотравневий довільно вибухнули відразу три міни (як потім виявилось, у них були детонатори для самознищення). По-друге, великої напруги і вправності вимагала стропка мін. Спробуй прокляту застропити так, щоб із слизького її тіла не зірвався б строп! Особливо переживав я в той момент, коли міну доводилося буквально висмикувати з грунту.
- І все-таки дістали ми одну таку «сигару», - продовжував Максим, - і поклали на палубу дерев'яного судна. Незабаром на швидкохідному катері з Севастополя до Очакова прибули мінери - фахівці на чолі з досвідченим мінером воєнінженером 3 рангу Михайлом Івановичем Івановим, Було вирішено витягувати детонатор і розібрати його. Після розбирання і вивчення детонатора встановили, що міни магнітні...
Коментарі