Відразу ж після звільнення в місті створюється революційний комітет, головою якого став більшовик Т. П. Федоров. Партійний осередок очолив місцевий житель І. П. Донгаузер, надзвичайну комісію - І. І. Сергєєв. Для боротьби з контрреволюціонерами ревком організував з комуністів і комсомольців Перший радянський батальйон. Були введені державна монополія на заготовку хліба, продрозкладка, загальна трудова повинність. Місцеву буржуазію оподаткували в 2 млн. крб.. Під керівництвом ревкома здійснювалася націоналізація найважливіших підприємств (рибообробних і цегляних заводів, лісопилок). Відновила роботу створена ще в березні 1918 р. Бейкушськая комуна садівників і виноградарів (об'єднувала 46 чоловік), у розпорядженні якої знаходилося 120 десятини землі. Комунарівці придбали інвентар, побудували господарський двір, декілька будинків.
Великі руйнування, неврожаї і, як наслідок, відсутність сировини для промислових підприємств, порушення торгових зв'язків - все це ускладнювало постачання населення міста, породжувало безробіття. Радянські органи, налагоджуючи постачання населення продовольством, організували боротьбу з контрреволюційними елементами, спекулянтами. Багато уваги приділялося агітаційно-пропагандистській і виховній роботі серед трудящих, питанням поповнення Червоної Армії. Особливо активізувалася ця робота в червні - липні 1919 р., коли погіршився стан на Південному фронті. Під безпосереднім керівництвом М. І. Чижикова, А. Е. Худенко, Б. Н. Губарева, О. А. Воробйової, Б. І. Павлюченко, І. Р. Мігиріна, Д. М. Павлинцева гарнізон Очакова обороняв місто з моря від десанту білогвардійців і з суші - від куркульських банд. На сторону Радянської влади перейшла група солдатів колишнього російського експедиційного корпусу, які в роки першої світової війни знаходилися у Франції. До Очакова їх доставили французькі кораблі з метою використовувати для боротьби проти Радянської влади.
На початку серпня 1919 р. захисники міста не допустили висадки білогвардійського десанта на побережжі. Але незабаром супротивник, взявши перевагу в техніці і живій силі на суші, 18 серпня захопив Миколаїв. По вказівці Реввоєнради Південної групи радянських військ захисники Очакова 23 серпня залишили місто. Підрозділи Очаківського гарнізону влилися в 58-у стрілецьку дивізію під командуванням І. Ф. Федько. В кінці серпня того ж року з них був сформований 515-й стрілецький полк під командуванням А. Е. Худенко, який в рядах дивізії бився на фронтах громадянської війни. У одному із запеклих боїв полку у вересні 1919 р. був смертельно поранений М. І. Чижиков (похований в Житомирі). За мужність і відвагу в боях, за героїчний рейд в тилу ворога Рада Оборони під головуванням В. І. Леніна 1 жовтня 1919 р. нагородила 58-у дивізію Почесним Прапором Революції. Під цим прапором бився і полк очаківців. Білогвардійські частини генерала Шиллінга, зайнявши Очаків, відразу ж почали проводити масові арешти, здійснювати розправи над радянськими активістами, здійснювати насильницьку мобілізацію в білу армію. На острові Берегової оборони (з 1921 г.- Першотравневий) щоночі влаштовувалися страти. У школах була заборонена українська мова. Політика грабежів і насильства породжувала ненависть до деникінського режиму.
2 лютого 1920 р. частини 41-ої стрілецької дивізії Червоної Армії вибили денікінців з Очакова. Поспішно відступаючи, білогвардійці залишили в порту 20 тис. пудів зерна, 10 тис. пудів шерсті, 1 млн. пудів солі, а також баржу з патронами і снарядами. З 10 лютого в місті почав працювати ревком. Велику роз'яснювальну і виховну роботу серед трудящих проводила партійна організація, що об'єднувала 37 комуністів. Були організовані осередки у військових частинах. У 1920 р. оформилася Очаківська комсомольська організація. Одночасно з вирішенням господарських питань партійні і радянські органи постійно піклувалися про захист революційних завоювань.
