Мамин годинник
Човга маятник та човга,
Тишу розділя...
А додолу гирю чорну
Притяга земля.
І двома руками часу
Древні дві стріли
У свою бездонну чашу
Кинуть рік старий.
Знов береться сива ненька
За роботу цю –
І тріщить ланцюг старенький,
Наче літ ланцюг.
Що не день - то гиря важча,
Довшає ланцюг...
О, живи, моя найкраща,
І не вір кінцю!
...За вікном в заграві січня
Вечір догорів.
Час відлічують космічний
Ходики старі.
1981
"Знаменний" день
Знайомий мій, престижний автор,
(Член і СП, й т.д й тп.)
Здасться, вчора лиш сказав ти:
"Сьогодні мій знаменний день!
З сьогодні - в партії я, друже,
То й ти зі мною порадій!" -
А я позаздрив, навіть дуже,
Твоїй ідейності тоді.
Я звик до чого вже завгодно,
Та все ж так скоро не чекав:
"Я вийшов з партії сьогодні, -
Вчорашній член мені сказав. –
Бо ідеали мої вищі,
Бо не туди вона іде.
Сьогодні з партії я вийшов,
Сьогодні мій знаменний день!"
Знайомий мій, престижний автор,
Я не здивуюсь, без вагань
В іслам подасться, може, завтра –
З ідейних, звісно, міркувань.
І щиро там чи нарочито
Із висоти своїх ідей
Він буде знову торочити
Мені про свій знаменний день.
1 гнівом вирветься у мене,
І він почує все одно:
"Та скільки ж днів твоїх знаменних,
І де твоє те знамено?
І за припущення прости вже –
Нехай хоч як воно не в тон:
Чи не тому ти і престижний,
Що зроду-бо - хамелеон?
Що ніс у тебе, наче флюгер,
Що вже до самого кінця
Не душу будеш свою слухать,
А владний голос гаманця?"
Живуть на світі такі люди!
За гонорар, за місце, чин
Він ким в житті не перебуде,
Допоки зробиться нічим.
1990
А ціни ростуть...
Коротка зупинка –
І знову у путь!
Між планом і ринком
В нас ціни ростуть.
Вже плану немає,
Ще ринок не встиг,
Тож, нива безкрая, -
Рости і рости!
Грядущини погляд –
Одна каламуть...
Чи виросте в полі –
А ціни ростуть!
Ростуть, виростають
Над нами вони,
І нас забивають,
Немов бур'яни.
Неначе природи
Спотворена суть:
Не знизу - на подив –
А зверху ростуть.
1991
Несолодке життя
Вже від зведень тих коротких
Сумно до виття...
І до чого ж несолодким
Робиться життя!
Де вони, терпіння мірки
В злої долі грі?
Воно й з цукром було гірко,
А без нього - хрін!
На солодощі неситі,
Хоча знає всяк:
Нам би личило носити
У гербі - буряк!
Наче вимело циклоном
Все за небокрай...
П'є республіка цукрова
По талонах чай.
1990
Влаштувався
Оце так-так! Оце побачення !
Ну, як живеш? Здоров'я? Стан?
Останній час тебе, одначе, я
Стрічати й зовсім перестав.
Та, бач, в такому уже віці я –
Не завжди вшквариш пішака.
Як веселюсь - то є міліція,
А як сумую - то "швидка".
1990
Все згоріло
І сама в тім правда щира,
Істина сама:
Знов сказала продавщиця:
- Стержня в нас нема!
Ще й добавила любенько
-Знає хай народ –
Що згорів - і вже давненько
"Стержневий завод".
Аж тіпнуло: "От роззяви!".
Взять хоч олівець,
Як говорять росіяни,
"На худой конец".
Та відкрилась на вітрині
Істина ще й ця,
Що немає в магазині
Навіть олівця.
Розчарований, іду я,
З подиву свистю.
Зрозуміє тут і дурень:
Фабрика - тю-тю!
Ну, хіба ж не супостати,
Ну,хіба ж не злить:
Дві такі потрібні хати
Взять - і попалить!
І зібравши такі вісті,
Я кажу при всіх: -
Це робота комуністів,
Не інакше – їх!
Це ж завдать такої втрати!
Легко відгадать —
Щоб не було демократам
Чим про них писать!
Хай кричать там що завгодно,
А писати - зась!
Оце слуги ті народні,
Це колишня власть?
Бач, якими прикидались,
Мабуть, кожну мить!
Як вони вже написались –
То нехай горить!
Поживи, мовляв, без плану,
Пошукай, де брать!
Ні, товариш таки пану,
Бачу я, не брат!
Отака-то ваша віра,
Отаке добро?
...Написав я цього вірша
Гусячим пером.
1993
По рецептах
Ну, не стало - і не стало,
Ну, й нема ніде –
День без нього не настане?
Небо упаде?
Інше, може, й діабетик –
А й воно ж туди!
Теж солодке все гребе те –
Довго до біди?
Може, їх, що з діабетом,
Більше тих, що - без?
Це ж для них сама дієта,
Коли цукор щез!
Їм же цукор - як отрута.
Де там! Ого-го!
Он стоїть, талони крутить,
Вимага свого!
...В порошках там , чи в таблетках –
То не нам рішать –
Треба цукор по рецептах
Людям видавать.
Де б солодке не дівалось –
На своєму стій!
В тебе є такий діагноз –
Значить, цукор твій!
А до їжі чи опісля –
Скоро втратить суть:
Їжу теж - іще не пізно –
В ліки занесуть.
1991
З приводу обміну купюр
Біля кас тих у тривозі,
Перемерзлі вщент,
Взнали: це ж по мафіозі
Вдарив Президент.
Мафіозі - люд бувалий,
Звик тримать удар.
А бабуся в черзі впала –
Де в неї той дар?
Бач, і задній, і передній
В черзі те й забув:
А удар же посередній,
Об'являли, був.
Що, якби на повну силу
Здумав загилить?
Так, мабуть би, і скосило
Чергу ту за мить.
1991
***
Народжена усталеним порядком,
Людино, ти права була, щораз
При кожній зміні, в кожному випадку
Волаючи: "О звичаї! О час!"
...Вже демонструє день нам, а не ретро,
Єства людського найстрашніший слід.
О порно! О наркотики! О рекет!
О магія, о мафія, о СНІД!
1990
З приводу деяких перейменувань
А час гуде, хвилює дзвонами,
І кличе, кличе все назад.
Коли вже там нове те зводити –
Старе не знаєш як назвать.
Чим далі - бачимо все краще ми,
Тут ні додати, ні віднять:
Ще готувать уміли пращури,
Та як не вміли подавать!
Назад, назад! За ретро-гонами
І нам би встигнути не зле.
І ми Очаків ще погонемо
В Кара-Кермен, в Ачи-Кале...
А щоб тій пам'яті розбурханій
Вже не було куди вертать,
Усі б міста Адамобургами
І Євобургами назвать.
Там - не червоні і не білі ми,
Там все безгрішне і святе...
Туди, туди, в туземність Біблії!
Якби ж не яблуко оте...
1991
Тоді – біда
Ну, чого ви так злякались?
Тут же в чому суть:
Люди, може б, лікувались –
Так хіба ж дадуть!
Може, нас вони рятують,
Хто ж його там зна...
Хай собі поголодують –
Більше буде нам.
На своєму хай поставлять –
Щоб одна вода.
Як обжерливість об'являть –
Отоді - біда!
1991
Не замерз би лиман
Вже новин отих мозок не зварює,
Тих нових, що печуть, як вогонь.
Ми чекаємо дня, як аварії.
Як угону, чекаєм його.
Та лишились і нам свої радощі,
І втішається серце тайком:
Куцурубський автобус ні разу ще
Не зіткнувся - тьху-тьху - з літаком.
Не замерз би лиман не до речі нам
(З голови не виходить угон!),
Бо опинишся раптом в Туреччині –
А в Стамбулі не ходить купон.
1991
У дзеркалі
Не перший рік варив ту воду:
Ходив до дівчини щодня
І розбирав дівочу вроду,
Як циган якості коня.
Його терзання аж душили,
Вони доводили до сліз.
То закоротка, ніби, шия,
То навпаки - задовгий ніс.
То мав претензії до стану,
А то — до лінії руки...
На себе в дзеркало поглянув:
- А й гарна ж дівчина-таки!
1993
Борги
Як вони швидко роки та майнули!
Зараз, як сон, наше горде минуле...
Згадками пам'ять війни!
З ближнім і з дальнім останнє ділили,
Наче молитву, роками твердили:
"Хай лиш не буде війни!"
Хто і коли угадав свою долю?
Щастя одвічно сусідить з бідою,
Де ту солому стелить?
Саме тоді, коли мир захистили,
Наші кишені зробились пустими -
Все ми за мир віддали!
...Голодно в хаті - так сито ж надворі,
Світ не забуде нас в нашому горі.
Щедрі добра береги.
Це ж ні для кого не є вже секретом:
Ми від війни врятували планету -
Хай повертає борги!
1991
Тільки б...
І до світу підем по науку,
І усім заплатимо за щось –
Тільки б те, що з'явиться у муках,
Убивати знов не довелось.
Тільки б хтось в прийдешнього розмові
Не промовив з нашої вини:
"Це було ще до Перебудови" -
Так як зараз кажуть "до війни".
1989
Доношую, дотоптую...
Я не прихильник вмерлого режиму,
Спішу до ринку просто напрямки.
Доношую радянську одежину,
Дотоптую радянські чобітки.
Уже й забув, яка була ціна їм,
Уже по них давно десь плаче хлів...
Та хліб я їм уже національний,
Мій дорогий, мій найдорожчий хліб.
Одна ще думка вільно і невільно
Заходить в бідну голову щомить:
Чи вистачить імперського вугілля,
Щоб незалежну зиму пережить?
...Кляну минулий час, як одержимий,
Розвінчую обмануті роки.
Доношую радянську одежину,
Дотоптую радянські чобітки.
1991
Наші гімни
Різниця слів не дуже тішить,
І в зміст один слова ті втерли.
"Живи!" - просили ми раніше,
І ось, як відгук: "Ще не вмерла…"
У ступі літ одне товчемо.
Немов його ми тільки й гідні...
Те "ще" в душі нуртує щемом:
Яке життя - такі і гімни.
Слова б нам добрі, вічні, чисті,
Думки б прозоріші від скла нам...
Бо ж Гімн - молитва за Вітчизну,
Яку і досі ми не склали.
"Живи, Україно, прекрасна і сильна,
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла..."
(слова з Гімну Радянської України)
1994