Рішучі бої за звільнення Північного причорномор'я розвернулися в 1787-1788 рр.
Величезна російська армія, під головуванням талановитого організатора князя Потьомкіна і під командуванням великого російського полководця А.В. Суворова обложили Очаків. В результаті декількох битв на водах лиману і моря, турецький флот був розгромлений остаточно.
У 1787 р. А.В. Суворов отримав дуже важливу перемогу у Кінбурнській битві з турками. Бойовий дух турецької армії був зломлений. 6-го грудня 1788 року, після рішучого штурму, Очаків був узятий, а сераскир Гусейн Паша захоплений в полон.
У битві за Очаків відзначились полководці: А.В.Сувовров, генерал-майор М.І.Кутузов, бригадир Горич, бригадир Хрущов, полковник Ситін, гренадер Новіков, моряки-флотоводці Нассаау-Зіген, капітан-бригадир Ф.Ф.Ушаков, де Рібас, капітан 2-го рангу Сакен, козаки-чорноморці Сидір Білий, Антон Головатий, Мокей Гулік, Захар Чечига, козак Міклуха і ін.
Перемога Росії під Очаковом остаточно покінчила з владарюванням турок і інших загарбників в Північному причорномор'ї. Очаків і його земля назавжди увійшли до складу Російської імперії.
Після штурму Очакова, в ньому був розміщений військовий гарнізон, у тому числі і гусарський полк, у зв'язку з чим він і іменувався містом.
Проте, незабаром, тут трапилася небувалої потужності спустошлива пожежа, яка, окрім землянок, знищила всі будівлі міста. Після цього місто не могло відновити свої будівлі і відновити торгівлю, яка тут процвітала при турках. Розвивалися розташовані по сусідству міста Миколаїв, Одеса і Херсон, де були закладені верфі для будівництва російських кораблів на Чорному морі, і куди перемістилася торгівля для постачання російської армії і флоту. Очаків так і не зміг піднятися вище за позаштатне місто Вознесенського наміснитцтва і потім Миколаївської і Херсонської губерній.
Не дивлячись на це, Очаків з його фортецею, як і раніше залишався сильним опорним пунктом Росії на Чорному морі.
Під час Кримської війни, в 1854г. англо-французськая ескадра двічі намагалася оволодіти Очаковом, але безуспішно. У обороні Очакова брали участь як моряки і артилеристи, так і піхотинці, у тому числі і жителі міста, які з Миколаївської батареї (Гасан-пашинський ретраншемент) обстрілювали ворожі судна. У обороні Очакова, на батареї, в битві брав участь і місцевий священик протоієрей Гаврило Судковський (отець відомого очаківського художника Руфіма Судковського). По місцевій легенді, священик Р. Судковський, загорнувши рукави ряси, сам заряджав знаряддя і вів вогонь по ворогові, а матінка (мати Руфіма Судковського) спеціально для оборонців пошила чотири прапори з георгіївськими хрестами і зображеними в центрі покровителями моряків святими Миколою, Хомою і Іоной. Прапори ці були укріплені на батареях, будучи прибитими до весел розбитих ворожих десантних човнів (прапори мають рвані пошкодження - пробоїни). Захисники Очакова влучними попаданнями із гармат потопили ворожий десант, а ворожі судна прогнали. Прапори захисників Очакова в цій Кримській війні до цих пір зберігаються в Одеському і Київському історичних музеях.
Росія програла Кримську війну і, за мирним договором, не могла утримати фортеці на Чорному морі. По велінню царя Олександра II, очаківські укріплення були підірвані.
Проте, до кінця його царювання, очаківські укріплення були знов відновлені. На побережжі було зведено додатково ще декілька фортів з батареями, а між Очаковом і Кінбурнською косою було на насипному острові створено нове сильне укріплення, яке загороджувало прохід в Дніпровсько-Бузький лиман (о. Травневий).
