Знедолене і безправне населення концентрувалося також і в Низинах Дніпра, де була створена Запорізька Січ - могутнє озброєне об'єднання народів і форпост боротьби із завойовниками і поневолювачами. Позбавлені всього: дому, сім'ї, майна, згуртовані загальною ненавистю до лікарів, демократизмом самоврядування, міцним братерством і залізною дисципліною, і, володіючи, швидкою кіннотою, легкою артилерією і маневреним флотом, козаки проявляли нечувані зразки завзятості, сміливості, геройства і успіху від чого користувалися великою популярністю, пошаною і славою у широких народних масах. Під буттям на чолі своїх вибраних отаманів (кошових), вони не тільки оборонялися, але і активно виступали в сухопутні і морські походи.
Для морських походів запорожці користувалися безліччю великих човнів “чайок”, спеціально оснащених, у тому числі і артилерією. Через Іванівську старицю на Кінбурнській косі, або ж по лиману повз Очакіов, вони виходили у відкрите море. Під Очаковом їх притулком на Чорному морі був острів Березань.
Запорожці нападали на турок і громили Очаків і Перекоп, спалили Варну, захоплювали і спалювали Кафу (Феодосію) і інші поселення на побережжі Криму, розгромили Синоп і Трапезунд, билися з турками навіть в Константинополі. Під час цих походів вони руйнували турецькі зміцнення, знищували турецький флот, звільняли невільників і із здобиччю поверталися назад.
У цих походах брали участь такі відомі полководці, як Конашевич і Сагайдачний, Богдан Хмельницький і ін. Під Очаковом особливо вирізнився енергійний і талановитий кошовий Іван Сірко. Він кілька разів захоплював і спалював Очаків, спустошував Крим і звільнив тисячі невільників, за що у народі користувався великою популярністю і славою.
Тривалу і наполегливу боротьбу з Кримським ханством і імперією Османа проводила Росія.
Вдалий похід російського війська проти кримського хана Давлет Гирея здійснив воєвода Данило Адашев.
Під час другого азовського походу, війська Петра I захопили сильну турецьку фортецю Азів, а під стінами Очаківської фортеці було знищено декілька суден турецького флоту.
Під час війни Росії з Швецією, після повного розгрому шведської армії, Карл XII з гетьманом Мазепою і кошовим Костею Гордієнком дивом врятувалися. Вони переправилися через Волошськую косу біля с. Парутине і перед втечею до Туреччини ховалися в Очаківській фортеці під захистом турецького Паші.
Співробітничавши з турками, Карл XII сприяв виникненню нової російсько-турецької війни 1710-1713 років. Для Росії війна закінчилася невдало і Азов довелося повернути Туреччині.
Очаків як і раніше залишався сильним опорним пунктом для турок в Північному причорномор'ї. Турки ще більш укріпили свої позиції, побудувавши на Кінбурнській косі, біля входу в лиман напроти Очакова, нову фортецю Кіль-бурну (Кінбурн).
Після перемоги над шведами під Полтавою, у зв'язку з переходом під час битви на сторону Карла XII гетьмана Мазепи 8000 козаків, Петро I своїм указом Запорізьку Січ знищив. Козаки віддалилися до гирла Дніпра, де з дозволу кримського хана, біля Алешек, заснували свою нову Січ. Вони, за заподіяні ним образи, стали в опозицію до російського трону і зав'язали мирні стосунки з татарами і турками. Татари тимчасово припинили свої набіги на Україну і, разом з турками Очакова, проводили вільну торгівлю як з козаками, так і з населенням ближніх і віддалених областей. Чисельність українського населення в Очакові виросла.
Жив в цей час в Очакові і Максим Железняк, який по найму служив у Очаківського шинкаря працівником.
Після смерті Петра I, при царюванні Ганни Іоанівни, її указом запорожці були повернені в російське підданство. У 1734 році, на річці Підпільній (біля Чортошлика), була заснована нова Січ, з п'ятьма паланками (округами) Максим Железняк залишає Очаків, переправляється через лиман в с. Прогної, яке знаходилося на Кінбурнській косі і де існувала Прогнойськая паланка, обурює козаків і з ними відправляється на Січ, в українські села, де поповнює свій загін обуреними від утисків людьми і підіймає на Україні відоме в історії Гайдамацьке повстання (коліївщина).
У 1736 р. Росія знов ухвалює рішення про відправку в південні приморські землі, армію для боротьби з Туреччиною. Командувачем російськими військами призначається фельдмаршал Мініх Бурхард-Христов, який служив ще при Петрі I.
У 1737 році, російські війська підійшли до Очакова. Відбулася битва, в результаті якої росіяни, в жорстокому бою, штурмом оволоділи містом і фортецею Очаків і розташували у ньому свій гарнізон.
Проте, унаслідок епідемії чуми, російські війська вимушені були підірвати фортецю і піти з Північного причорномор'я.
Турки знов захопили Очаків і відновили фортецю.
Після середини XVIII ст., в царювання імператриці Катерини II, Росія повела рішучу боротьбу за звільнення Північного причорномор'я від татаро-турецких загарбників.
Під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр., туркам була нанесена велика втрата. Під керівництвом головнокомандуючого російською армією П.А. Румянцева були узяті Азов і Таганрог, російські полки вступили до Ясс і Бухареста. Адмірал Г.А. Спірідов в Чесменській бухті розгромив турецький флот, російські війська висадилися в Греції, А.В. Суворов наніс поразку туркам при Туртукаї. По Кучук-Кайнарджійському мирі Росія отримала територію між Південним Бугом і Дніпром, з фортецями Керч, Єнікале і Кінбурн. Крим був приєднаний до Росії.
