Вогонь і вода
А він для неї так старавсь,
Так не жалів зусиль і часу!
І що ж? Нагрілась, піднялась,
І той вогонь же зверху й гасить.
А хто її підняв туди?
Коротка пам’ять у води…
Світло і тепло
Мружиться клен спросоння
Віями голих віт.
Та ще до сходу сонця
Робиться білим світ.
І у воскреслий світ наш,
Що під весни крилом,
Спершу приходить світло,
І вже за ним – тепло.
Всяк, хто живе, той знає:
Так і в житті бува –
Спершу нас осяває,
Потім лиш зігріва.
Дружбу а чи кохання,
А чи натхнення шал –
Зранку і до смеркання
Так зустріча душа.
Все, що дала природа,
Все, що життя дало,
Світлом найперш приходить,
Потім лише – теплом.
Думка, уже як звітна,
Бо скрізь віки лягла:
Більше у світі світла,
Менше у нім тепла.
Чергу цю без обмежень
Тягне життя, як нить…
Світло лишає першим
Нашу останню мить.
Листочок на дверях
(Пам’яті Н. Ф. Білостецької)
Приходив і вранці, й надвечір,
Та все, ще раніш, ніж замок,
Цей аркушик білий на дверях
Мене не пускав до книжок.
А згодом він став і не білим
Під осені жовтим крилом,
Бо дні усе бігли та бігли,
Хворобі й кінця не було.
Проходив повз ганок в смерканні-
І хлюпнув на сходинках щем,
Неначе листочок останній,
Прибитий холодним дощем.
А потім з тобою й без тебе
Спинились ми тут мимохідь,
І під листопадовим небом
Невтішно розплакалась мідь.
Лишила Наташу хвороба,
Лишила ось так накінець…
І жінка, від горя хоробра,
Зірвала з дверей папірець
Процесія зникла за рогом,
Віддалився плач і затих.
Лиш місце пусте некрологом
На дверях темніло глухих.
Стежкою дитинства
По цій стежині ти колись ходило,
По ній, мабуть, і збігло назавжди…
А полини і досі сивим димом
Усе пливуть по глині до води.
Іду, дитинство, милим твоїм слідом,
Як подих твій, назустріч вітерець.
І пахне знов далеким твоїм літом
За полином невидимий чебрець.
І знов та сама тиша вечорова,
І знов за кручі сонечко сіда.
Немов було усе це тільки вчора,
Немов літа не випили вода.
І на горі, на глинистому схилі,
Де, може, й стався часу перелом,
Мені махне, як мамина хустина,
Стрімкої чайки трепетне крило.
Нічне
Ніч без кінця. Не мина, не збува,
Ніч за вікном і в постелі.
Стука годинник, немов відбива
Крихти від чорної скелі.
Стука та стука. Маленький такий
Впевненість має залізну.
Вже його стрілки – його дві руки
Глибоко в скелю залізли.
Стука та стука. Світліше стає.
Морок щезає, відходить…
То не годинник – то серце моє
Знов мене з ночі виводить.
Пісня про один день
Текла коса через плече,
А над озерами очей –
Чаїні крила брів…
Не кажу пам’яті: ”Засни”,
І ночі дякую за сни,
Що повертають мені день,
Коли тебе зустрів.
Світило сонце з висоти,
Хіба воно – було не ти?
Пливла весни бистрінь…
Тобою все довкіл було,
Що зеленіло і цвіло –
Таким був той травневий день,
Коли тебе зустрів.
І обіцяв нам вічний час,
І майбуття пливло до нас
З усіх життя сторін…
Буяло полум’я весни,
Та він веснів би й восени,
Бо все одно це був би день,
Коли тебе зустрів.
З тобою ми тоді колись
Не розминулись – розійшлись,
Років між нами – стрій…
Та долі дякую за те,
Що не пройшов повз мене день,
На все життя єдиний день,
Коли тебе зустрів.
Присвячується моїй першій школі
О школо, школо! Пам’яті прибій
Далекі дні осяє і озвучить…
За що я лиш не дякую тобі,
Та більш за те, що я і досі – учень.
Що вогник твій у серці не погас,
Що розум досі тягнеться до книжки,
І не зважає на осінній час,
На час осінній не бажає знижки.
По днях твоїх рівняю досі крок,
Світ відчуваю небайдужим нервом,
Допоки ще мовчить отой дзвінок,
Який покличе вже не на перерву.
Шкільні роки, дитинства світла мить,
О, як запізно вас буває шкода!
Та все життя, що випало прожить,
Твоїм ім’ям і називають – школа.
Зірочки і зоря
І може, він тоді найдалі був від Бога.
Коли у мирний час війни героєм став.
А от же сотворив нам свято Перемоги,
І справа ця його, мабуть, чи не свята.
Що все – не за війну ми знали тоді добре,
А інших не було, здавалось і причин.
Та підсвідомо за іншу ніби доблесть
Всі нагороди ті генсек собі вручить.
З 8 Березня
Їй тільки тиждень. Зовсім не багато.
Я вас вітаю з кожним днем весни!
А восьмий день – таке велике свято,
Що восьмикратно вас вітаю з ним!
Хай ваша ”нива” буде лиш врожайна.
А голос ваш, як завжди, знов і знов
Дзвенить над нею, як під сонцем жайвір,
Про віру, і надію і любов…
