Платниками податку відповідно до норм ст. 269Податкового кодексу є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно зі ст. 90 Земельного кодексу, власники земельних ділянок мають право продавати чи іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Статтею 93 зазначеного вище Кодексу встановлено, що орендована земельна ділянка чи її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння й користування іншій особі (суборенда).

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Законом № 161.

Цим Законом визначено, що об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності, а орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або вповноважені ними особи.

Орендована земельна ділянка чи її частина може передаватись орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації і його умови повинні обмежуватись умовами договору оренди земельної ділянки й не супе­речити йому.

Відповідно до ст. 21 Закону № 161, орендна плата за землю — це платіж, який орендар уносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків унесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу).

Тобто орендар земельної ділянки сплачує орендодавцю орендну плату відповідно до договору оренди (суборенди), а власник земельної ділянки подає податкову декларацію відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки та сплачує земельний податок до бюджету.

Зареєструватися, щоб мати можливість залишати коментарі.