НЕОЛІТ. (Новокам'яний вік)
- термін, запропонований 1865 р. Д. Леббоком для епохи, протягом якої людина перейшла до добування їжі шляхом вирощування рослин і приручення тварин. Головним матеріалом для виготовлення знарядь, як і раніше, залишився камінь. Епоха неоліту характерна зростанням відносної осілості населення і інтенсивною освоєністю меншої території, ніж у мезоліті. Фіксується поява довготривалих стоянок і поселень. Пов'язаний з осілістю розвиток житлобудівництва, удосконалення транспортних засобів і потреби у розчистці ділянок для раннього землеробства сприяють більш широкому використанню рублячих знарядь, якість яких підвищувалась за рахунок шліфування поверхні. Поширення примітивного землеробства сприяло появі палок-копалок, мотик, жнивних ножів, зернотерок та ін. Характерною ознакою неоліту є глиняний посуд, плетіння та поява ткацтва. Датується VI - першою половиною IV тис. до н. е. (38).
ЕНЕОЛІТ. (Мідний вік)
Перехідний період між неолітом та епохою бронзи, для якого є співіснування мідних виробів з розвинутою кам'яною індустрією. Датується 4000-2500 рр. до н. е. Поняття «енеоліт» виникло в системі археологічної кваліфікації у другій половині XIX ст. Характерне досягненнями у гірничорудній справі, металургії та металообробці (міді, золота). З ним також пов'язано перехід від мотичного до орного землеробства, виникнення ремесел (гончарного, металообробки), поява перших міст, важких знарядь праці (сокир). В Україні початок енеоліту пов'язують з виникненням трипільської культури [38].
ДАВНЬОЯМНА КУЛЬТУРА. (Давньоямна культурно- історична область)
Відноситься до доби ранньої бронзи. Виділена В. 0. Городцовим на початку XX ст. як ямна, пізніше - давньоямна культура. Названа так за формою поховальної споруди у вигляді прямокутної ями, як правило, перекритої кам'яними брилами або дерев'яними плахами. Займала ареал степової і лісостепової зони від Уралу до Балкан. Дослідники виділяють 10 локальних варіантів культури, кожний з них поділяється на кілька локальних груп. В Україні О. Г. Шапошнікова виділила донецьку, середньо- та нижньодніпровську, приазовсько-кримську та південнобузьку групи. На поселеннях та стоянках переважали наземні житла з кам'яними основами стін і глинобитною долівкою. Посуд опуклодонний, на пізньому етапі плоскодонний з опуклим тулубом і невисокими вінцями, відігнутими назовні або вертикальними. Знаряддя виготовлялися з каменю, кістки, бронзи. Поховання робилися у курганах. Серед плит перекриття часто зустрічаються антропоморфні стели. Небіжчиків покладено на спину або на бік з підігнутими ногами. Голову, кінцівки рук та ніг посипали червоною вохрою. Частина поховань супроводжував поховальний інвентар. В основі господарства лежало скотарство, переважно кочове. Культура існувала у другій половині III тис. до н. е. (38).
КЕМІ-ОБИНСЬКА КУЛЬТУРА
Відноситься до доби ранньої бронзи. Виділена А. 0. Щецинським. Ареал розповсюдження - передгірський та степовий Крим і степове межиріччя Дніпра і Південного Бугу. Датується другою половиною III тис. до н. е. Названа за курганом Кемі-Оба у Криму, де була класифікована. На території культури переважають поселення і стоянки відкритого типу, але є у печерах та гротах. Посуд добре загладжений та підлощений, представлений плоскодонними горщиками, чашами, мисками, келихами. Знаряддя праці виготовлялися з кременю, каменю, міді й бронзи. Померлих ховали під курганами з використанням кам'яних закладів, кромлехів, крепі. Часто небіжчикам робили кам'яні ящики зі щільно підігнаних плит, щілини замазувалися глиною. Стіни ящиків іноді розписувалися примітивно геометричним орнаментом червоною фарбою. З кемі- обінською культурою також пов'язані антропоморфні стели і статуї (38).
ІНГУЛЬСЬКА КАТАКОМБНА КУЛЬТУРА
- частина катакомбної культурно-історичної спільності. Відноситься до доби середньої бронзи. Виділена 0. Г. Шапошніковою. Названа за обрядом поховання у катакомбах та містом виділення. Була розповсюджена у степових басейнах річок Інгулу, Інгульця, Південного Бугу, менше пам'яток у Дністро- Дунайському межиріччі та Нижньому Подніпров'ї. Датується ХІХ-ХУІІ ст. до н. е. Поселення розташовані на мисах корінних берегів річок. Стіни жител мали кам'яну основу. Своєрідність культури найяскравіше виражається у кераміці. Це плоскодонні горщики з короткою шийкою, фляги з вушками, чаші, миски. Іноді посудини мають опукле дно. Орнамент характерний прокресленими лініями, наколами, шнуровими відбитками, іноді інкрустовані вохрою та білою пастою. Знаряддя праці виготовлені з каменю, кістки, бронзи. Поховальний обряд відбувався у курганах, у катакомбах, які на ранньому етапі мали прямокутну шахту, на пізньому - округлу або овальну. Вхід до камери перекривався дерев'яним щитом, глиняною пробкою, іноді дерев'яними колесами. Кістяки лежали витягнуто на спині. Основа господарства - присе- лищне скотарство, можливо, землеробство (38).
БАГАТОПРУЖКОВОЇ КЕРАМІКИ КУЛЬТУРА
Відноситься до доби середньої бронзи. Виділена С. С. Березансь- кою. Названа за орнаментацією посуду (інша назва - бабінсь- ка). Розповсюджена у Молдові, степовій та лісостеповій Україні, Подонні. Датується ХУІІ-ХУ ст. до н. е. Виділено 4 локальних варіанти: південно-західний, середньодніпровсь- кий, нижньодніпровський, східний. Відомо понад 200 поселень, розташованих на низьких терасах, заплавних підвищеннях, корінних берегах. Житла на них прямокутні та овальні, напівземлянки і глинобитні наземні споруди. Посуд характерний гострореберними горщиками з високими вінцями, слоїками та мисками, які орнаментовані прокресленими лініями, кількома валиками (пружками), вдавленнями та шнуровими відбитками. Крім посуду, матеріал представлений різноманітними виробами з каменю, кременю, кістки та бронзи. У поховальному обряді використовували тіло покладення, рідше - тіло спалення, під невеликими курганами, а також у Ґрунтових могильниках. Кістяки розміщували у ямах, зрубах, кам'яних ящиках скорченими, головою переважно на схід і північ. Основа господарства - скотарство (велика і дрібна рогата худоба), значно менше коней та свиней. Велику роль відігравало рибальство, також існувало і землеробство. Значного розвитку досягли металургія і металообробка. С. С. Березанська вважає, що це були племена, які у XVI ст. до н. е. здійснили похід до Мікен і повернулися назад (38).
ЗРУБНА КУЛЬТУРА
Існувала в епоху бронзи. Виділена В. О. Городцовим у 1901-1903 рр. Названа за засобом поховання у зрубах (тобто у ямах з дерев'яними конструкціями різних типів). Зараз ця культура у басейнах Волги, Дону та Дніпра розглядається як культурно-історична область з локальними варіантами. В Україні відомі 2 варіанти - степовий і лісостеповий. Датується ХУІ-ХІІ ст. до н. е. Племена цієї культури відносять до іраномовного масиву населення. Поселення розміщувалися у заплавах, на дюнах і залишках корінного берега. Основний тип жител прямокутні землянки глибиною 1-1,2 м, площею до 50 кв. м. Стіни обкладені брусками та плетінням. Виявлені численні залишки металургійного виробництва. Поховання знайдені в курганах та ґрунтових могильниках. Кургани утворюють групи з 5-10 насипів. В одному кургані зустрічається по кілька поховань. Крім зрубів, переважали прості ґрунтові ями. Крім поховальних речей, зустрічаються кістки коней. Небіжчики лежать у скорче- йому стані, частіше на лівому боці, головою на схід. Відома незначна кількість поховань з трупоспаленнями. У посуді переважають слоїки, гострореберні горщики різноманітним орнаментом. Відомі дерев'яні посудини з бронзовими облямівками. Металеві вироби представлені серпами, сокирами, ножами, кинджалами, скроневими підвісками, перснями. Серед кам'яних знарядь - сокири, молотки, зернотерки, ливарні форми. Також багато виробів з кременю, кістки. Зрубні племена були осілим населенням з високим рівнем розвитку ремесел, землеробства, скотарства (38).
САБАТИНІВСЬКА КУЛЬТУРА
належить до доби пізньої бронзи. Термін введений Н. М. Погребовою наприкінці 50-х рр. XX ст. за назвою с. Сабатинівка, де вперше були проведені розкопки поселення цієї культури. Займає степові простори від гирла Дунаю до Приазов'я, включаючи рівнинний Крим. У межах розповсюдження культури виділяють кілька локальних груп, серед яких найбільш відомі Придніпровський і Буго-Дністровський. Центр культури знаходиться у Поінгуллі-Побужжі і датується ХІУ-ХІІ ст. до н. е. Відомо кілька сотень поселень, які розташовані біля річок на невисоких терасах, заплавах та краю плато. Характерна висока густота поселень, часто розташованих на відстані 2-3 км одне від одного. їх площі становлять переважно від 0,5 до 4 га, хоч іноді досягають 20 га. На поселеннях переважає вуличне планування. Більшість будівель споруджені з каменю та глини, житла наземні або з заглибленими основами, і складалися вони з 1-3 прямокутних приміщень площею від 20 до 70 кв. м. Відмінною рисою культури є зольники - курганопо- дібні насипи, насичені попелом, вугіллям та кістками тварин. Можливо, зольники були своєрідними святилищами щодо культу вогню. Померлих сабатинівці ховали у вже збудовані кургани, в яких робили по кілька поховань. Небіжчика клали сильно скорченим головою на схід. У кераміці переважають слоїкоподібний посуд, горщики, сковорідки, чаші, келихи, черпаки. В орнаментальних композиціях чільне місце займають наліпні пружки. Багато виробів з каменю (зернотерки, куранти, розтирачі, ливарні форми, рудотерки, ковадла, молоти та ін.), кістки (тупики, лощила, конькі, про- колки, гарпуни, палії, вістря для стріл та ін.), бронзи (серпи, кинджали, ножі, сокири, вістря для списів, прикраси та ін.). У господарстві сабатинівців головну роль відігравало землеробство і відгінне скотарство переважно великої рогатої худоби (38).
БІЛОЗЕРСЬКА КУЛЬТУРА
Відноситься до доби пізньої бронзи. Названа за поселенням, розташованим на березі Білозерського лиману в Запорізькій області. Досліджувалося 0.0. Кривцовою-Граковою у 1947 р. Територія поширення - степова зона Північного Причорномор'я і Криму. Поселення розташовані звичайно на невисоких заплавних терасах по берегах річок та лиманів. Площа 3-4,5 га. Житла прямокутної форми, наземні з кам'яною основою, землянки і напівземлянки, розташовані вулицями. Площа будівель 15-70 кв. м, які, як правило, складалися з однієї кімнати з коридором і мали відкрите вогнище для опалювання в центрі або у кутку приміщення. Померлих ховали у ґрунтових могильниках та курганах. Кургани переважно невисокі, безкурганні могильники налічують іноді більше 100 поховань і, буває, складають єдиний комплекс. Поховання розміщувалися рядами і здійснювалися у прямокутних ямах, перекритих дерев'яним перекриттям. Небіжчики лежали скорчено на боку, іноді на спині, головою на південь. Кінцівки рук покладені біля обличчя або грудей. Відкриті залишки тризни з кісток тварин та битого посуду. Кераміка представлена кухонним, столовим та тарним посудом, простим або лощеним. Крім керамічних, були розповсюджені різноманітні металеві вироби. Господарство білозерських племен було землеробсько-скотарським і характеризується високим розвитком металообробки. Датується ХІІ-Х ст. до н. е. (38).
КІММЕРІЙСЬКА КУЛЬТУРА
Відноситься до раннього залізного віку. Названа за етносом, який мешкав у степовій і частково лісостеповій зоні від нижньої течії Дунаю до Поволжя. Населення цієї території не було однорідним і складалося з кочових, різних за походженням, угруповань. Датується IX-VII ст. до н. е. Підрозділяються на дві основні групи - чорногорівську і новочеркаську. Чорногорівську групу виділив 0.1. Тереножкін. Новочеркаська група пам'яток виділена 0. 0. Ієссеном у 1954 р. Виявлені тимчасові стоянки і поховання в курганах переважно впускні. Відомі і безкурганні поховання. їх поховальний обряд відбиває уклад кочових воїнів-вершників. Форми поховальних споруд дуже різноманітні. Знайдено багато бронзових та залізних речей. У керамічному комплексі багато лощеного посуду з нарізним орнаментом. Культура поступово зникає наприкінці VIII - початку VII ст. під натиском скіфів зі східних районів Євразії (38).
СКІФСЬКА КУЛЬТУРА
Відноситься до раннього залізного віку. Названа за самоназвою етносу, який мешкав у степовій та лісостеповій зоні Північного Причорномор'я. В основному це кочові та напівкочові угруповання іраномовних племен. Датується VII—IV ст. до н. е. Відома курганними похованнями (близько 200), а також стоянками, городищами та селищами. У час існування скіфської культури відбувався процес осідання кочового населення на землю і переходу його до заняття землеробством. Зазнала сильного впливу Розташованеї на півдні античної культури переважно від давньогрецьких міст-полісів. Характерна різноманітною металевою зброєю, золотими прикрасами з пануванням звіриного стилю і досить примітивним ліпним посудом. Основою господарства скіфських племен було скотарство, землеробство і розвинуте ремесло. На рубежі III ст. до н. е. пам'ятки скіфської культури зникають, можливо, під тиском сарматських племен зі сходу (38).
АНТИЧНА КУЛЬТУРА ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я
Заснована греками-колоністами переважно з Малої Азії та Південного Причорномор'я. Ареал розповсюдження: прибережна зона Чорного та Азовського морів, Крим. Існувала у VII ст. до н. е. - ІУ-У ст. н. е. Поділяється на два великих періоди: еллінський (VII ст. до н. е. - І ст. до н. е.) і римський (І—IV ст. н. е.). На початку існування були створені держави- поліси з різною формою правління, які підтримували тісні стосунки з метрополіями та багатьма країнами античного світу. В римський час зазнали впливу Римської імперії. Межі ареалу культури не були стабільними. У період підйому економічної та політичної могутності держав вони розширювалися, включаючи землі місцевих народів. У період занепаду значно звужувалися. Але за весь час свого існування дуже вплинула на економічний і культурний розвиток оточуючих її племен і народів. Головним заняттям полісів були торгівля, ремесло та землеробство. Припинила своє існування під ударами численних варварських племен (39).
САРМАТСЬКА КУЛЬТУРА
Включає у себе пам'ятки сарматських племен, розташованих на великій території від Західного Казахстану та Уралу до Дунаю. Датується III ст. до н. е. - IV ст. н. е. Виділяються три етапи існування. Ранньо- сарматська (ІII—І ст. до н. е.) - поширена у степах від Приуралля до Дніпра. Характерна впускними поховальними спорудами - прямокутними ямами, підбоями і катакомбами з різноманітним інвентарем. Ідентифікується з племенами аорсів, сіраків, роксоланів та язиків. Середньосарматська культура (І-ІІ ст. до н. е.) від попередньої поширилася до Дунаю та передгір'я Криму і Кавказу. Поховання основні у курганах, які, в свою чергу, часто складаються у великі могильники (80-120 насипів). Небіжчика клали у квадратну яму, часто діагонально. У могилах зустрічається багато прикрас, зброї. Кераміка переважно антична та меотського типу. Ідентифікують з аланами. Пізньосарматська культура (друга половина II - перша половина IV ст. н. е.) займає ту саму територію, що й середньосарматська, але з часом ареал починає зменшуватися. З'являються грунтові могильники, в яких збільшуються підбої і катакомби. Сильний вплив провінційно-римської культури. Припиняє існування під натиском гунів (38).
ЧЕРНЯХІВСЬКА КУЛЬТУРА
Одне з найбільших соціально-економічних та культурних утворень першої половини І тис. н. е. у Південно-Східній Європі. Румунська назва - Син- тана-де-Муреш. Названа по могильнику біля с. Черняхів Київської області, який у 1900-1901 рр. досліджений В. В. Хвойко. Територія поширення - лісостепова та степова зони правобережжя, частково лівобережжя України, Молдова, Нижній Дунай, Південна Трансільванія, Південно-Східна Польща та південь Курської області Росії. Датується початком III - початком V ст. н. е. Культура поліетнічна: до неї входили племена готів, слов'ян, сарматів, пізніх скіфів, фракійців та ін. Відомо близько 2500 пам'яток цієї спільності. Поселення не мали укріплень і розташовувалися на перших заплавних терасах та невеличких підвищеннях берегів річок та лиманів. Площа їх коливається від 2 до 20 га. Частина поселень розташована скупченнями (кущами). Відомо 5 городищ. Житла трьох типів: напівземлянки (лісостепова зона), наземні глинобитні (Дністро-Дунайська зона) та наземні кам'яні будинки (причорноморська зона). Розміри жител від 6 до 24 кв. м, відомі великі багатокамерні будинки. Могильники ґрунтові і розташовані поряд з поселеннями. Вони мають як трупопокладен- ня так і трупоспалення. Інгумація здійснювалася у ямах, підбоях та катакомбах. Кремація двох видів - безурнова у ямках та урнова у сосудах. Основу керамічного комплексу складала гончарна сіроглиняна лощена кераміка, також груба гончарна. Ліпної кераміки мало. Багато імпортного посуду провін- ційно-римського типу, скляного і червонолакового. Різноманітні залізні вироби: серпи, наральники, сокири, зброя, прикраси, побутові речі. Основа господарства - орне землеробство. Високого рівня досягли ремесла, керамічне виробництво, чорна металургія, металообробка, кольорова металургія, а також тваринництво. Занепад і загибель культури пов'язані з гунською навалою (38).
КОЧОВИКИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. Номади
Для нашої роботи інтерес представляють кочові племена, які жили у степах Північного Причорномор'я у час раннього та розвинутого середньовіччя (кінець ІУ-ХІУ ст. н. е.). За цей довгий період у даному регіоні побували гуни, алани, хазари, болгари, угри, гузи, печеніги, половці, монголи. Відомі по похованнях у курганах, переважно впуских. У XIV ст. номади приймають іслам, який забороняв ховати у курганах. За поховальним інвентарем визначити етнічну належність кожного небіжчика досить важко. Часто там присутні кістки коня та різноманітна зброя. На вершині кургану встановлювали кам'яні баби (антропоморфні стели). Основа господарства - перегінне скотарство (велика та дрібна рогата худоба, коні). Значну частину їх життя займали грабіжницькі напади на сусідні народи.
