Могила кошового
В товщу віків те закопане,
Тільки й відомо тепер,
Що не діждавшись полковника,
Він козаком і помер.
Слава його не позичена,
Кров’ю здобута. І чим,
Чим кошового підвищити
Міг той запізнений чин?
Й досі могила не знайдена,
Вже її чи і знайдуть…
Тільки одне лиш і знатимем:
Білий похований тут.
А над віками набіглими
Чайка цих місць не лиша,
Може, то Сидора Білого
Й досі витає душа.
…Рана смертельна зненацька так
Шлях перетнула тоді
Не серед степу козацього,
А на турецькій воді.
"Чайка" сюди і доставила,
"Чайка" - його уже кінь був…
Місце всього вже останнього –
Кінбурн.
Заключне
Сталось не так, як гадалось:
Турок з лиману і щез,
Але фортеця лишалась
Й досі турецькою ще.
Й досі була вона ціллю,
І за турецький поріг
Довгих п’ять місяців цілих
Стать росіянин не міг.
Кріпость була ще при силі,
Все ще облога велась.
Знать, не та тій волосині
Меч-бо Дамоклів тримавсь.
Значення ж мало це інше,
Суть тут була в головнім:
Шлях звідси в море повів же
У перемоги на нім.
Бо від Очакова саме,
І від лиману якраз
Чорного моря скресання
Славна пора почалась.
І захитався півмісяць,
І похилився немов…
Ні, не на голому місці
Все починав Ушаков.
