Шановні відвідувачі "Очаківщини", хто небайдужий до історії та новин району, сайт безкоштовно опублікує любі Ваші матеріали, зі збереженням авторського права.
Запрошую до співпраці всіх, як професіоналів, так і аматорів.



Юрій Зіньковський. Ненадруковане

Ю. В. Зіньковський

Ненадруковане

Куцурубу

Де минуле віки у грядущину стелить.
Де здружились на віки вода і село –
Куцу руб! Куцу руб! Між лиманом і степом
Найрідніше з усіх українське село.

І затихлі роки мені пам’ять озвучить,
І схолонула даль знову літом стає…
Тут колись я малим вибирався на кручі
І вдивлявся у даль, як в майбутнє своє.

У глибинах твоїх – мого роду коріння,
На стежинах твоїх – мої перші сліди…
Із далеких усюд, як в свої володіння,
Неодмінно душа завертала сюди.

Звідси батько пішов до останнього війська,
Пів століття спливло, а його все нема…
Наша пам’ять горить кумачем обеліска
І несе крізь літа дорогі імена.

Тільки вибити нас ворогам не вдалося,
Тільки вічно при нас наша віра жива,
І сплітаючи дні із лози і колосся,
Славлять працю людську куцурубські жнива.

… Попливли, попливли, наче згадки, тумани,
Павутиння летить, і сади у меду.
І немов дзвонарі, теплі хвилі лиману
Б’ють і б’ють у низу в срібні дзвони медуз.

Ти минуле моє, ти грядущини тема,
Народило мене і на ноги звело,
Куцуруб, Куцуруб! Між лиманом і степом
Наймиліше з усіх українське село.


Свято життя

Оживає завмерла природа,
Знову даль і близька, і ясна...
А природа – жіночого орду,
І жіночого роду – весна.

Скоро гілці бруньками іскриться,
Скоро сміхом заллється вода,
На зерно вже чекає землиця,
Бо жіночого роду вона.

Скресне вись і раптово, і дзвінко,
І, як проліски, будуть думки,
Що найперше любов – таки жінка,
Навіть віра й надія – жінки...

Хай же свято тобі в нагороду
Вже за те, що на світі живеш!
... Батьківщина – жіночого роду,
І планета жіночого теж.


Діти

За обідом чи за чаєм
Каже баба діду:
— А у нас, я так вважаю,
Скоро будуть діти.

Дід тому щось вірить слабо:
— Та хіба ж ми годні?
— Ну і дурень, - каже баба, -
Пенсія ж сьогодні!


Втішила

На шибках мороз добрячий,
Ніч шумить негодою.
Жінка злиться, жінка плаче:
— Знов у тої хвойди він!

І втішає доню мати:
— Може, ще й обернеться,
На увазі треба мати,
Певно, й ожеледицю!

Ну, навіщо ти, Ганнусю,
Вже зарані й хмаришся?
Може, йшов та посковзнувся,
Головою вдарився.

Зразу й думать про найгірше
Геть немає рації!
Не в коханки він скоріше,
А в реанімації.


Аерофобія

В дитинстві я боявся висоти,
Ніяк не міг свій страх перебороти.
І так і не дорісши до мети,
Я втішився: усе це від природи.

І знову я на самому краю,
Хоча давно, давно уже не тим став.
На кручі літ прожитих я стою,
І знов мене хита як у дитинстві.

Хоч висоти вже інша іпостать,
Вона те саме робить з головою…
Як високо ця круча піднялась!
Яка глибока прірва підімною!

Так само знову паморочить вись,
І вже собі самому аж на подив
Мене втішає те, що і колись,

Зареєструватися, щоб мати можливість залишати коментарі.

Вгору