Шановні відвідувачі "Очаківщини", хто небайдужий до історії та новин району, сайт безкоштовно опублікує любі Ваші матеріали, зі збереженням авторського права.
Запрошую до співпраці всіх, як професіоналів, так і аматорів.



Козацтво після ліквідації Запорізької Січі

У 1783 році, у Херсоні почалося створення Чорноморського козацького війська. А в червні 1788 року на водах Дніпровсько-Бузького лиману відбулися запеклі баталії, які відкрили список перемог славних козаків-чорноморців.

Після ліквідації у 1775 році Запорозької Січі майже половина козаків, не бажаючи потрапити „у москалі", пішла в турецькі землі, утворивши Задунайську Січ. Товариство, яке залишилося на батьківщині, налічувало понад 5 тисяч хоробрих, досвідчених воїнів. Серед них була й переважна більшість представників козацької старшини. Кошові, отамани, осавули, полковники закріпили за собою великі маєтки, отримували чини, переходили на дійсну службу до російської армії.

Але запорожців не полишала думка відродити козацьке військо. Та й сам генерал-губернатор Новоросії князь Г. О. Потьомкін - колишній товариш Кущівського куреня Грицько Нечоса - невдовзі пересвідчився у необхідності козацтва як охорони причорноморських кордонів держави, а також значної сили на випадок війни з Туреччиною. Тоді згадав він про своїх „братчиків-однокурінців", про їх давні пропозиції відновити Військо Запорозьке на тих умовах, на яких існувало Донське козацтво.

1 липня 1783 року Г.О. Потьомкін видав прокламацію про утворення військового козацького формування у складі тисячі чоловік - 500 кіннотників та 500 піших для служби у флотилії. Місцем збору охочих до служби запорожців було призначено Херсон. Очолили цю справу наближені до Потьомкіна відомі представники запорозької старшини: військовий осавул Сидір Білий, полковник Захарій Чепіга, полковий старшина Антон Головатий, а також виходець із запорожців, бригадир російської армії І. М. Синельников.

У серпні 1787 року розпочалася російсько-турецька війна, для якої необхідні були значні сили. Колишніх запорожців звідусіль скликали до козацького війська. З січня 1788 року вони склали присягу на вірність, а 22 січня імператриця Катерина II, нарешті, підписала указ про утворення Війська вірних козаків. Військовим отаманом козацька рада обрала армії підполковника Сидора Гнатовича Білого, який із молодих років служив у Запорозькому війську, відзначився у російсько-турецькій війні 1768-1774 pp.

Кіш Вірних козаків розташувався біля Збур'ївки та на редутах на Кінбурнській косі. Він був підпорядкований генерал-аншефу О. В. Суворову, командуючому військами при Херсоні та Кінбурні.

Військо вірних козаків готувалося до бойових дій. Сидір Білий у Херсоні отримав озброєння та боєприпаси. У Кременчуці та на Херсонській верфі будувалися козацькі човни, озброєні гарматами. Воєнні дії 1788 року розгорталися на Дніпровсько-Бузькому лимані. Війська Григорія Потьомкіна розпочали облогу турецької фортеці Очаків, але з моря турецький флот підвозив припаси та війська. Головним завданням було нейтралізувати ворожий флот силами Лиманської флотилії Чорноморського флоту, яка базувалася в Херсоні та на Дніпровсько-Бузькому лимані. Гребна частина флотилії мала 51 судно, а парусна ескадра -14, у тому числі лінійні кораблі та фрегати. Керівництво флотилією доручили контр-адміралам принцу Карлу Нассау-Зігену та шотландцю Джону Поль Джонсу, який незадовго до приїзду в Росію прославився у війні за незалежність Сполучених Штатів Америки.

У Херсонському адміралтействі необхідні приготування проводилися контр-адміралом М. С. Мордвиновим. На лиманські судна були передані солдати декількох херсонських полків на чолі з інженер-полковником, головним будівничим Херсона М. І. Корсаковим.

25 травня 1788 року турецька ескадра увійшла в лиман і вишикувалася в лінію баталії. Частина її суден залишилася в морі, щоб не впустити до лиману російський Севастопольський флот. У відповідь Лиманська флотилія Нассау та ескадра Джонса почали просуватися до гирла Південного Бугу, 1 червня на з'єднання з ними рушили човни Кошу Вірних козаків.

Вранці, 7 червня, турецький капітан-паша кинув у бій 36 суден. Зав'язалася битва, яка продовжувалася до півночі. Запорозькі човни брали на абордаж турецькі кораблі. Флот супротивника був примушений відступити до Очакова, втративши 3 кораблі. 17 червня російська гребна флотилія та парусна ескадра атакували турецький флот. Важкі лінійні кораблі турків повністю втрачали маневреність на мілководді лиману. Спочатку сів на мілину 64-гарматний корабель, за ним - адміральський. Хасан-паша врятувався на шлюпці й продовжував керувати боєм. Адміральський флаг був захоплений російськими моряками. Така ганебна втрата вперше спіткала турецький флот. Коли був підірваний один із турецьких кораблів, серед турків почалася паніка. У ніч на 18 червня капітан-паша вирішив вивести свій флот із лиману, але під час здійснення цієї операції турецькі кораблі потрапили під вогонь батарей Суворова на Кінбурнській косі й суден гребної флотилії. Розгром турецького флоту був повним: загальні втрати складали 15 суден, 6 тисяч чоловік вбитими й пораненими, близько 2 тисяч полоненими. Втрати російського флоту не перевищили 190 чоловік.

У всіх реляціях про битви на лимані відзначалися хоробрість та мужність козацького війська, яке отримало почесну назву Чорноморського. 21 червня, біля Кінбурнської церкви, з почестями було поховано кошового отамана Сидора Білого, смертельно пораненого в бою 17червня. Місце кошового отамана заступив полковник Захарій Чепіга. Командувати флотилією чорноморських козаків був призначений військовий суддя, підполковник Антон Андрійович Головатий, який надалі став головною фігурою у Війську. Ще в юності він утік з Київської бурси на Січ. „Грамотний та письменний" козак служив при кошовому отамані. Його розум, дипломатичні здібності, талант поета й бандуриста не раз допомагали вирішувати козацькі проблеми під час запорозьких „депутацій" до Петербурга. У створенні Чорноморського війська він відіграв провідну роль.

У жовтні 1788 року Г. О. Потьомкін доручив Антону Головатому захопити турецьке укріплення на острові Березань, яке підтримувало Очаків. Вранці, 6 жовтня, козацькі „дуби" підійшли до скелястих берегів острова. Козаки, взявши на плечі гармати, під вогнем турецьких батарей, стрімко атакували ворога і зайняли Березань. За цей подвиг Головатий був нагороджений Георгіївським хрестом.

Героїзм та самовідданість Чорноморські козаки виявили при штурмі турецьких фортець Хаджибей, Кілія, Бендери, Ізмаїл та в інших кровопролитних битвах.

У 1790 році князь Потьомкін пообіцяв чорноморцям за подвиги землі між Південним Бугом та Дністром до Чорного моря. Але 5 жовтня 1791 року Великий Гетьман всіх козацьких військ помер, а його обіцянку царський уряд скасував. Антон Головатий склав пісню, яку з сумом співали козаки:

Служили вірно у полі й на морі.
Та й остались убогі і босі, і голі.

У 1792 році Головатий втретє поїхав до Петербурга просити земель для Чорноморського війська. Цього разу Катерина II „дарувала" козакам землі на Кубані, які треба було захищати від кавказьких горців. Сам Головатий отримав „на дорогу" великий порцеляновий кухоль з портретом імператриці, наповнений червінцями.

Упродовж 1792-1793 pp. на Кубань переселилися понад 5 тисяч козаків, за ними рушили козацькі сім'ї та всі, хто бажав з України пристати до чорноморців. На 1840 рік у 59 куренях Чорноморського війська мешкало близько 100 тисяч чоловік. У 1860 році було створене Кубанське козацьке військо, основною складовою якого стали чорноморці. І донині звучить на Кубані українська мова, а нащадки запорозьких козаків бережуть прадідівську історію, яка розпочиналася на Херсонській землі.

Катерина Чорна

Зареєструватися, щоб мати можливість залишати коментарі.

Вгору