Шановні відвідувачі "Очаківщини", хто небайдужий до історії та новин району, сайт безкоштовно опублікує любі Ваші матеріали, зі збереженням авторського права.
Запрошую до співпраці всіх, як професіоналів, так і аматорів.



Юрій Зіньковський. Битва на лимані

З щирою – і особливою – приємністю завдячую виходом цієї книжечки саме голові Очаківської районної ради Росинцю О. Ф. "Саме" - бо саме парутинські (ольвійські!) незабутні вітри, Олександре Федоровичу, колись (ви знаєте й коли) напнули вітрила кораблика моєї поезії.

Хай лине час без вороття,
Минуле – тільки спомини –
Я світом цим на все життя
По-доброму здивований.

Я вдячний людям всім, які
Мене в путі підтримали.
Вони – тепло моїх рядків,
Моїми стали римами.

Зі мною скрізь були вони,
І скільки це дало мені!
Я їх добром вже й восени
Як в юності, здивований.

Історична довідка

1 липня (17 червня за ст.. стилем) 2008 року виповнюється 220 років з дня закінчення битви на Дніпро-Бузькому лимані, події, яка не забута і всесвітньою історією. Саме в цей день гребна флотилія росіян під прикриттям парусної ескадри знищила залишки турецьких суден, блокованих під Очаковом.
Приочаківські води перестали бути турецькими, хоча сама кріпость і після цього трималась ще довгих п’ять місяців.
Можливо, саме тому, що з перемогою на лимані в планах Потьомкіна зв’язувалась негайна капітуляція Очакова, лиманська битва при згадці про "часи очаківські" видніється якось ніби і на "задньому плані". Між тим, саме флоту у кампанії 1787 року Потьомкін надавав такого великого значення, що звістка про розбиття бурею Севастопольської ескадри у вересні була тією "останньою краплею", яка змусила його просити імператрицю про відставку і заміну його Румянцевим (відомо, що тільки умовляння Катерини II і самого Румянцева залишили його головнокомандуючим).
Як показали подальші події, саме під Очаковом турецькому флоту було завдано першого відчутного удару, який дозволив росіянам захопити ініціативу на Чорному морі у свої руки і не випускати її вже до кінця війни.
Цим пам’ятним сторінкам літопису нашого краю і присвячений цикл віршів "Битва на лимані"

Переднє

Довго і вперто крізь час і простори
Йшли росіяни до Чорного моря.
І щоб дорогу цю врешті й кінчати,
З військом Потьомкін прийшов під Очаків.
Як його взяти? Фортеця-бо грізна!
Плани були до полярності різні.
Знаний моряк, принц Нассау, завзято
Радив Очаків з води штурмувати.
З морем Суворов хоч в дружбі й не дуже,
Та вже коли воно штурму послужить,
Швидко, негайно все вирішить може –
В цьому випадку Суворов – за море.
Але Потьомкін Нассау недаром
Зразу вказав на урок Гібралтару*:
Цілих три роки в смертельному танці
З морем гойдались французи й іспанці,
Та за надійних укріплень дверима
Ім. не скорилась англійська твердиня.
Час був такий, що до Корфу підкови
Ще не дійшли кораблі Ушакова**.
Тож-бо, довірившись досвіду й Богу,
Вирішив твердо Світлійший***: облога!
Але й воді у майбутній облозі
Теж не відводилось місце в обозі.
Думали, втративши флот на лимані,
Втратять водночас і кріпость османи.
Бо, утвердившись не тільки на суші,
Швидко Очаків облога задушить.
Чітко завдання поставили флоту:
Треба зробити лиш нашою воду!
…"Чайки" козацькі й російські вітрила –
Часу звитяжного спарені крила!
Тож ради слави лиманської битви
Варто мандрівку в минуле зробити.
І повернути із вічної далі
І кошового, і трьох адміралів.


* Трирічна облога (1781-1783 рр.) Гібралтару іспано-французькими військами закінчилась цілковитою невдачею. Плавучі батареї, якими командував Нассау-Зіген, були знищені вогнем берегової артилерії.

** Мається на увазі взяття кораблями ескадри Ф.Ф. Ушакова укріплень Корфу.

*** Г.О.Потьомкін


Американець

Поема

…Пауль Ионс*, тот Американец, который опасно, чтоб и нас, трубадуров Ваших, не перещеголял…

З листа О.В.Суворова Г.О.Потьомкіну

10 березня 1788 рік. Кінбурн.

Пролог

І в сітях, як у ранці,
Жезл маршальський несуть!
В таких американцях -
Америки і суть.

Він був Конгресу гордість,
Коли за крок пора,
Де рибою торговцем –
Майбутній адмірал.

Він справжнім був героєм
Ще на світанку США,
Товаришем по зброї
Козацького коша.

Глибінь віків накрила
Його звитяжний флот.
Та в часу є мірило,
Яке надійний лот.

Крізь часу довгий простір
До нас аж донеслось
З минувшини, як постріл,
Його коротке – Джонс.

* Так називав О.В.Суворов Д.Поля Джонса


Рідний край

Між гірськими громадами
Синь озерна – очима.
Батьківщина романтики
І його батьківщина.

Там під чайкові верески
Хвиля в березі ахне…
Пахне морем і вереском –
Так Шотландія пахне.

Мила серцю Шотландія!
Там в найкращу погоду
На рибальській шаланді він
Вперше вийшов на воду.

Був же батько рибалкою,
В море й сина брав часто.
Тож синок його змалку ще
До води і привчався.

Тож і син, його паросток,
І зростав іще зрання
В дружбі з веслами й парусом,
В дружбі й герці з вітрами.

Гасли дні і займалися,
І під щоглові рипи
Виріс Поль і займатися
Став торгівлею риби.

Хіба знать, що попереду,
На які уже води
Все від рідного берега
Тебе доля відводить?


В Америці. Війна

Він – той самий, ніби й не змінився,
І само собою, що – живий,
Та вже в інший світ переселився,
Так його і звуть уже – Новий .

Все нове: життя, природа, люди,
Навіть звична змалку ще вода –
І вона новою тепер буде,
Його славу вже вона гойда.

…Протестант з католиком братався,
Навіть колір шкіри не різнить –
Більша всіх колонія британська,
Як господар, захотіла жить.

Не до рас уже і не до націй –
Так від скальпу і до парика.
Розійшлися навіть індіанці
На обидва боки барикад.

Ця земля неміряно-безмежна,
І такою будучи, вона
За свою боролась незалежність,
У лісах і в преріях – війна.

…Є різниця і суттєва, може,
Та воно вже з глибини віків,
Що одна дорога – тільки море
І в рибалок, і у моряків.

Та дорога – книга вже відкрита,
Що на ній рибалка лиш не стрів!?
Знає Джонс і весла, і вітрила,
Знає вдачу всіх уже вітрів.

І, мабуть же, вищим інтересам
Слугував обставин такий стан,
Що морськими силами Конгресу
Саме Джонс командувати став.

Хоча флот у нього й невеличкий,
Та уже засвідчили бої:
Перемогу знає і в обличчя,
Знає вже й по імені її.

Буде це вікам передаватись,
Повне див, сенсацій і пригод:
Зовсім юний флот республіканський
Бив славетний королівський флот.

Тож за ним жалкуючи, недаром
Говорив опісля Бонапарт:
- Якби Джонс дожив до Трафальгару* -
Був би іншим битви результат.

І його аж геть не безпричинно –
Хоч того й не однозначна суть –
"Ворогом старої батьківщини"
Дуже скоро в Англії назвуть.

Хоч і сам ступив на ту дорогу,
Хоч вона й далеко завела,
Та, мабуть, вітчизною для нього
Все-таки не Англія була.

…А кінець, виходячи початком,
В інший бік життя його ламав:
Попереду був уже Очаків,
Попереду був уже лиман.


* Трафальгарська битва 21.10.1805 року біля мису Трафальгар (Іспанія), під час якої англійський флот адмірала Нельсона (загинув у бою) розгромив франко-іспанський флот адмірала П.Вільньова, забезпечивши панування Англії на морі.


Джонс і Суворов

По вінця сонцем і вітрами
Налитий в кожному зелі,
Шумів по-літньому вже травень
На відвойованій землі.

Вони зустрілися, як друзі,
Хоча й не бачилися раніш.
Це так в суворовсьому дусі –
Вітати гостя найтепліш.

І гість з далекої дороги
Цим подивує ще й колись:
Заледь не з самого порогу
В обіймах дружніх опинивсь.

І ще одним тоді безмежно
Суворов Джонса здивував:
Він про війну за незалежність
Аж чи не все, здавалось, знав.

Фокшани й Римнік ще в майбутнім,
Іще не взятий Ізмаїл,
Та хто зустрів його, мабуть же,
Цей гість тоді вже зрозумів.

Хоч до альпійський перевалів
Час так життя і не довів, -
Поставить поруч з Ганнібалом
Вже друга кінбурнського він.

На дальнім будучи вже боці
Від не таких ще давніх справ,
"Європи першим полководцем"
Він росіянина назвав.

А друг востаннє ще здивує,
Остання зустріч, як "прощай" -
Боброву шубу подарує,
Як кажуть, "з власного плеча".

До шуби ще додасть Суворов
І горностаїв доломан,
Хай Джонс не тільки лиш суворо
Згада Росію і лиман.

Печальна пам’ять все освітить…
Чи встиг ті речі доносить?
Чотири роки лиш на світі
І залишалось йому жить.

Той день негода не захмарить,
Вже не заступить і біда…
І задушевно в мемуарах
Джонс про Суворова згада.


На лимані

Очаків був давно в облозі,
Але Потьомкін як на гріх
За veni й vidi іще й досі
Сказати vici* все не міг.

І на турецькому лимані –
А він-бо й досі був таким –
Також усе було в тумані,
І той туман ще був густим.

Минулий рік минув даремно –
Ані здобутків, ні надій…
Хасан-паша так само ревно
Своїм лиманом володів.

Коли при славі і при силі
Джонс у Парижі саме жив,
Американця й запросили,
Щоб він Росії послужив.

… Відтак він вже і на лимані,
В своїй стихії ніби знов:
Вітрильний флот Алексіано
Під руку Джонса перейшов.

І добре знав свою він справу,
І був хоробрим, а між тим
Його відносини з Нассау
Мутили воду навіть в штиль.

Вони не склалися відразу
І по характеру такі ж,
Що будуть між грузинським князем
І знов шотландцем – ледь пізніш**

З Алексіано не задружить,
А вже з Нассау – й поготів.
Його просту відкриту душу
Один Суворов розумів.

Але ж на Кінбурні Суворов,
А той з ким щиро він дружив,
Вже на лимані дуже скоро
Таким відчув себе чужим.

Бо цінувалось дещо інше,
Не лиш хоробрість у ціні…
А головне, що сам Світлійший
Був не на Джонса стороні.

Хто був там правий, хто неправий –
Тепер уже не розгадать,
Та і в столиці за ті справи
Ще доведеться звітувать.


* Юлій Цезар, розгромивши військо боспорського царя Фарнакса II в битві при Зеле, повідомив у Рим про це трьома словами: veni, vidi, vici (прийшов, побачив, переміг.)

** Маються на увазі конфліктні відносини між Багратіоном і Барклаєм де Толлі на початку Вітчизняної війни 1812 року.

Епілог

Так і не склалося з Потьомкіним,
Інтриги закулісні…
І вже невдачами притомлений,
Що аж в Росії тісно.

А в Петербурзі негостинному
Ніяк не розберуться…
О рідний край! Ти вже прости йому -
Він так і не вернувся.

Не встигши ніби й розпочатися,
Все споминами стане.
І ця вода, що приочаківська, -
Його вода остання.

І благородству, і відважності –
Хоч як це і не гірко –
Не все життя, мабуть, відважує,
Свої у нього мірки…

Шумить прибій незатихаючий,
Як бризки піни, чайки…
А хвилі, береги єднаючи:
- Шот-лан-дія… О-ча-ків…


Адмірал Нассау-Зіген

Про нього й згадують не часто,
Уже й віки між нами й ним…
А він тоді, у грізний час той,
На цій воді був головним.

Був з тих вояк, хто вірно служить –
Вони іще з варязьких лав –
І росіянином не бувши,
Росії славу здобував.

Ще й досі в роздумах потомки,
Крапки не ставлячи над "і":
Суворов правий чи Потьомкін,
Штурм чи облога головні?

… А на широкому лимані,
З’єднавши сили всі свої,
І запорожці, й росіяни
Вели вже з турками бої

Гребні судна його відважні,
І адмірал на них завжди
У миті грізні, абордажні
Сухим виходить із води.

Вже успіх зримо відмірявся,
І турки вперше у житті
Втрачають прапор адміральський
На приочаківській воді.

Гримлять суворовські гармати,
На мілководді битва зла.
Гази-хасанівські громади
Гребна флотилія дола.

Вода від весел вирувала,
З відважним Білим на чолі
Козацькі "чайки" підривали
І полонили кораблі.

Завжди до лестощів суворий,
При світлі кінбурнських заграв
Нассау-Зігена Суворов
"Росії славою" назвав.

А він і скупо і словами,
Що геть суворовським не в лад,
Не більш як турків помилками
Пояснить бою результат

Чужий, мабуть, російській справі,
Хоч їй і будучи чужим,
Не задля слави – та на славу
Він під Очаковом служив.

Таким століття і вписали
Його у свій меморіал:
Німецький принц землі Нассау,
Лиманський віце-адмірал.


Алексіано

Життя, добряче вже обпалене,
В російський бік перевисало:
Хоч Панайоті, але – Павлович,
Та ще до того – й православний.

В ескадрі славного Спірідова
Ще під Чесмою став героєм.
І вдалині від краю рідного
Завжди за нього йшов до бою.

І Яффу брав своїм фрегатом він,
І був під стінами Бейрута.
Такі події вже пригадує,
Що їх довіку не забути.

…Вітрила, наче крила чайкові,
Травневий вітер наливає.
Алексіано під Очаковом
Вступає в битву на лимані.

Приймав у ранзі бригадирському
І флоту парусного рапорт,
І так гребному пригодився він,
Що турки втратили свій прапор.

На флагман сходить він захоплений,
Звитяги стяг над ним витає.
Аж сам Суворов у захопленні,
І кожен злет його вітає.

Ніщо для нього не завадою,
Він здобува, а не втрачає,
І тими силами командує,
Що успіх бою визначають.

…Чужої слави завойовники,
В її вогні мов і згоряли:
Козак – за три дні до полковника,
Моряк – ледь ставши адміралом.

І збігло все у вічну сторону,
Вода слідів не зберігає…
Вони – у пам’яті історії,
Вони – між часу берегами.


Могила кошового

В товщу віків те закопане,
Тільки й відомо тепер,
Що не діждавшись полковника,
Він козаком і помер.

Слава його не позичена,
Кров’ю здобута. І чим,
Чим кошового підвищити
Міг той запізнений чин?

Й досі могила не знайдена,
Вже її чи і знайдуть…
Тільки одне лиш і знатимем:
Білий похований тут.

А над віками набіглими
Чайка цих місць не лиша,
Може, то Сидора Білого
Й досі витає душа.

…Рана смертельна зненацька так
Шлях перетнула тоді
Не серед степу козацього,
А на турецькій воді.

"Чайка" сюди і доставила,
"Чайка" - його уже кінь був…
Місце всього вже останнього –
Кінбурн.

Заключне

Сталось не так, як гадалось:
Турок з лиману і щез,
Але фортеця лишалась
Й досі турецькою ще.

Й досі була вона ціллю,
І за турецький поріг
Довгих п’ять місяців цілих
Стать росіянин не міг.

Кріпость була ще при силі,
Все ще облога велась.
Знать, не та тій волосині
Меч-бо Дамоклів тримавсь.

Значення ж мало це інше,
Суть тут була в головнім:
Шлях звідси в море повів же
У перемоги на нім.

Бо від Очакова саме,
І від лиману якраз
Чорного моря скресання
Славна пора почалась.

І захитався півмісяць,
І похилився немов…
Ні, не на голому місці
Все починав Ушаков.


Коротка довідка про героїв "Битви на лимані"

Алексіано Панайоті Павлович (? – 1788рр.) .

Грек, волонтером вступив до ескадри В.О.Спірідова в 1769 році. Брав участь в Чесменській битві. Командуючи фрегатом, брав Яффу (1772р.), штурмував Бейрут (1773 р.), нагороджений Георгієм 4-го ступеня.
У 1788 році командував парусною ескадрою на лимані. Саме Алексіано належить план бою 17 червня, коли турецький флот вперше за свою історію втратив адміральський прапор.
8 липня 1788року Алексіано раптово помер, незадовго перед тим отримавши чин контр-адмірала.

Білий Сидір Гнатович (бл. 1730 – 1788рр.)

На час лиманської битви – кошовий отаман коша "вірних козаків". З молодих літ – у запорізькому війську. Відзначився в російсько-турецькій війні 1768-1774рр., нагороджений золотою медаллю. Після ліквідації Січі залишився у Росії. Став головним помічником Потьомкіна у відновленні Запорізького війська. Був вибраний радою кошовим отаманом. У бою з турецьким флотом на лимані 17 червня 1788 року був смертельно поранений. Вмер і похований на Кінбурні.

Джон Поль Джонс (1747 – 1792рр.)

Національний герой США. Шотландець, будучи торговцем рибою, переселився до колонії. Прийняв участь у війні за незалежність і успішно командував флотом Конгресу. Після війни жив у Європі. Пасивні дії лиманської ескадри в кампанії 1787 року спонукали запросити Джонса на російську службу. В лиманській битві Джонс командував парусною ескадрою. Залишив цікаві спогади про О.В.Суворова.

Нассау-Зіген Карл Генріх Оттон (1745 – 1808рр.)

Представник можновладного дому в Німеччині – князівства Нассау. Принци Нассау-Зігени були близькими родичами Оранського дому, який дав таких знаменитих полководців Нідерландів як Вільгельм Оранський і його син Моріц Оранський.
Нассау-Зіген з 15 років на французькій службі. Учасник відомої кругосвітньої експедиції Бугенвіля. Воював проти англійців під час війни за незалежність. 1788 року прийнятий на російську службу з чином контр-адмірала. За успішні дії на лимані, командуючи гребною флотилією і об’єднаним флотом, Нассау-Зіген став віце-адміралом.

Юрій Зіньковський

Зареєструватися, щоб мати можливість залишати коментарі.

Вгору