Очаківщина - Юрій Зіньковський. Битва на лимані

Шановні відвідувачі "Очаківщини", хто небайдужий до історії та новин району, сайт безкоштовно опублікує любі Ваші матеріали, зі збереженням авторського права.
Запрошую до співпраці всіх, як професіоналів, так і аматорів.



Юрій Зіньковський. Битва на лимані

З щирою – і особливою – приємністю завдячую виходом цієї книжечки саме голові Очаківської районної ради Росинцю О. Ф. "Саме" - бо саме парутинські (ольвійські!) незабутні вітри, Олександре Федоровичу, колись (ви знаєте й коли) напнули вітрила кораблика моєї поезії.

Хай лине час без вороття,
Минуле – тільки спомини –
Я світом цим на все життя
По-доброму здивований.

Я вдячний людям всім, які
Мене в путі підтримали.
Вони – тепло моїх рядків,
Моїми стали римами.

Зі мною скрізь були вони,
І скільки це дало мені!
Я їх добром вже й восени
Як в юності, здивований.

Історична довідка

1 липня (17 червня за ст.. стилем) 2008 року виповнюється 220 років з дня закінчення битви на Дніпро-Бузькому лимані, події, яка не забута і всесвітньою історією. Саме в цей день гребна флотилія росіян під прикриттям парусної ескадри знищила залишки турецьких суден, блокованих під Очаковом.
Приочаківські води перестали бути турецькими, хоча сама кріпость і після цього трималась ще довгих п’ять місяців.
Можливо, саме тому, що з перемогою на лимані в планах Потьомкіна зв’язувалась негайна капітуляція Очакова, лиманська битва при згадці про "часи очаківські" видніється якось ніби і на "задньому плані". Між тим, саме флоту у кампанії 1787 року Потьомкін надавав такого великого значення, що звістка про розбиття бурею Севастопольської ескадри у вересні була тією "останньою краплею", яка змусила його просити імператрицю про відставку і заміну його Румянцевим (відомо, що тільки умовляння Катерини II і самого Румянцева залишили його головнокомандуючим).
Як показали подальші події, саме під Очаковом турецькому флоту було завдано першого відчутного удару, який дозволив росіянам захопити ініціативу на Чорному морі у свої руки і не випускати її вже до кінця війни.
Цим пам’ятним сторінкам літопису нашого краю і присвячений цикл віршів "Битва на лимані"

Переднє

Довго і вперто крізь час і простори
Йшли росіяни до Чорного моря.
І щоб дорогу цю врешті й кінчати,
З військом Потьомкін прийшов під Очаків.
Як його взяти? Фортеця-бо грізна!
Плани були до полярності різні.
Знаний моряк, принц Нассау, завзято
Радив Очаків з води штурмувати.
З морем Суворов хоч в дружбі й не дуже,
Та вже коли воно штурму послужить,
Швидко, негайно все вирішить може –
В цьому випадку Суворов – за море.
Але Потьомкін Нассау недаром
Зразу вказав на урок Гібралтару*:
Цілих три роки в смертельному танці
З морем гойдались французи й іспанці,
Та за надійних укріплень дверима
Ім. не скорилась англійська твердиня.
Час був такий, що до Корфу підкови
Ще не дійшли кораблі Ушакова**.
Тож-бо, довірившись досвіду й Богу,
Вирішив твердо Світлійший***: облога!
Але й воді у майбутній облозі
Теж не відводилось місце в обозі.
Думали, втративши флот на лимані,
Втратять водночас і кріпость османи.
Бо, утвердившись не тільки на суші,
Швидко Очаків облога задушить.
Чітко завдання поставили флоту:
Треба зробити лиш нашою воду!
…"Чайки" козацькі й російські вітрила –
Часу звитяжного спарені крила!
Тож ради слави лиманської битви
Варто мандрівку в минуле зробити.
І повернути із вічної далі
І кошового, і трьох адміралів.


* Трирічна облога (1781-1783 рр.) Гібралтару іспано-французькими військами закінчилась цілковитою невдачею. Плавучі батареї, якими командував Нассау-Зіген, були знищені вогнем берегової артилерії.

** Мається на увазі взяття кораблями ескадри Ф.Ф. Ушакова укріплень Корфу.

*** Г.О.Потьомкін


Американець

Поема

…Пауль Ионс*, тот Американец, который опасно, чтоб и нас, трубадуров Ваших, не перещеголял…

З листа О.В.Суворова Г.О.Потьомкіну

10 березня 1788 рік. Кінбурн.

Пролог

І в сітях, як у ранці,
Жезл маршальський несуть!
В таких американцях -
Америки і суть.

Він був Конгресу гордість,
Коли за крок пора,
Де рибою торговцем –
Майбутній адмірал.

Він справжнім був героєм
Ще на світанку США,
Товаришем по зброї
Козацького коша.

Глибінь віків накрила
Його звитяжний флот.
Та в часу є мірило,
Яке надійний лот.

Крізь часу довгий простір
До нас аж донеслось
З минувшини, як постріл,
Його коротке – Джонс.

* Так називав О.В.Суворов Д.Поля Джонса


Рідний край

Між гірськими громадами
Синь озерна – очима.
Батьківщина романтики
І його батьківщина.

Там під чайкові верески
Хвиля в березі ахне…
Пахне морем і вереском –
Так Шотландія пахне.

Мила серцю Шотландія!
Там в найкращу погоду
На рибальській шаланді він
Вперше вийшов на воду.

Був же батько рибалкою,
В море й сина брав часто.
Тож синок його змалку ще
До води і привчався.

Тож і син, його паросток,
І зростав іще зрання
В дружбі з веслами й парусом,
В дружбі й герці з вітрами.

Гасли дні і займалися,
І під щоглові рипи
Виріс Поль і займатися
Став торгівлею риби.

Хіба знать, що попереду,
На які уже води
Все від рідного берега
Тебе доля відводить?


В Америці. Війна

Він – той самий, ніби й не змінився,
І само собою, що – живий,
Та вже в інший світ переселився,
Так його і звуть уже – Новий .

Все нове: життя, природа, люди,
Навіть звична змалку ще вода –
І вона новою тепер буде,
Його славу вже вона гойда.

…Протестант з католиком братався,
Навіть колір шкіри не різнить –
Більша всіх колонія британська,
Як господар, захотіла жить.

Не до рас уже і не до націй –
Так від скальпу і до парика.
Розійшлися навіть індіанці
На обидва боки барикад.

Ця земля неміряно-безмежна,
І такою будучи, вона
За свою боролась незалежність,
У лісах і в преріях – війна.

…Є різниця і суттєва, може,
Та воно вже з глибини віків,
Що одна дорога – тільки море
І в рибалок, і у моряків.

Та дорога – книга вже відкрита,
Що на ній рибалка лиш не стрів!?
Знає Джонс і весла, і вітрила,
Знає вдачу всіх уже вітрів.

І, мабуть же, вищим інтересам
Слугував обставин такий стан,
Що морськими силами Конгресу
Саме Джонс командувати став.

Хоча флот у нього й невеличкий,
Та уже засвідчили бої:
Перемогу знає і в обличчя,
Знає вже й по імені її.

Буде це вікам передаватись,
Повне див, сенсацій і пригод:
Зовсім юний флот республіканський
Бив славетний королівський флот.

Тож за ним жалкуючи, недаром
Говорив опісля Бонапарт:
- Якби Джонс дожив до Трафальгару* -
Був би іншим битви результат.

І його аж геть не безпричинно –
Хоч того й не однозначна суть –
"Ворогом старої батьківщини"
Дуже скоро в Англії назвуть.

Хоч і сам ступив на ту дорогу,
Хоч вона й далеко завела,
Та, мабуть, вітчизною для нього
Все-таки не Англія була.

…А кінець, виходячи початком,
В інший бік життя його ламав:
Попереду був уже Очаків,
Попереду був уже лиман.


* Трафальгарська битва 21.10.1805 року біля мису Трафальгар (Іспанія), під час якої англійський флот адмірала Нельсона (загинув у бою) розгромив франко-іспанський флот адмірала П.Вільньова, забезпечивши панування Англії на морі.


Джонс і Суворов

По вінця сонцем і вітрами
Налитий в кожному зелі,
Шумів по-літньому вже травень
На відвойованій землі.

Вони зустрілися, як друзі,
Хоча й не бачилися раніш.
Це так в суворовсьому дусі –
Вітати гостя найтепліш.

І гість з далекої дороги
Цим подивує ще й колись:
Заледь не з самого порогу
В обіймах дружніх опинивсь.

І ще одним тоді безмежно
Суворов Джонса здивував:
Він про війну за незалежність
Аж чи не все, здавалось, знав.

Фокшани й Римнік ще в майбутнім,
Іще не взятий Ізмаїл,
Та хто зустрів його, мабуть же,
Цей гість тоді вже зрозумів.

Хоч до альпійський перевалів
Час так життя і не довів, -
Поставить поруч з Ганнібалом
Вже друга кінбурнського він.

На дальнім будучи вже боці
Від не таких ще давніх справ,
"Європи першим полководцем"
Він росіянина назвав.

А друг востаннє ще здивує,
Остання зустріч, як "прощай" -
Боброву шубу подарує,
Як кажуть, "з власного плеча".

До шуби ще додасть Суворов
І горностаїв доломан,
Хай Джонс не тільки лиш суворо
Згада Росію і лиман.

Печальна пам’ять все освітить…
Чи встиг ті речі доносить?
Чотири роки лиш на світі
І залишалось йому жить.

Той день негода не захмарить,
Вже не заступить і біда…
І задушевно в мемуарах
Джонс про Суворова згада.


На лимані

Очаків був давно в облозі,
Але Потьомкін як на гріх
За veni й vidi іще й досі
Сказати vici* все не міг.

І на турецькому лимані –
А він-бо й досі був таким –
Також усе було в тумані,
І той туман ще був густим.

Минулий рік минув даремно –
Ані здобутків, ні надій…
Хасан-паша так само ревно
Своїм лиманом володів.

Коли при славі і при силі
Джонс у Парижі саме жив,
Американця й запросили,
Щоб він Росії послужив.

… Відтак він вже і на лимані,
В своїй стихії ніби знов:
Вітрильний флот Алексіано
Під руку Джонса перейшов.

І добре знав свою він справу,
І був хоробрим, а між тим
Його відносини з Нассау
Мутили воду навіть в штиль.

Вони не склалися відразу
І по характеру такі ж,
Що будуть між грузинським князем
І знов шотландцем – ледь пізніш**

З Алексіано не задружить,
А вже з Нассау – й поготів.
Його просту відкриту душу
Один Суворов розумів.

Але ж на Кінбурні Суворов,
А той з ким щиро він дружив,
Вже на лимані дуже скоро
Таким відчув себе чужим.

Бо цінувалось дещо інше,
Не лиш хоробрість у ціні…
А головне, що сам Світлійший
Був не на Джонса стороні.

Хто був там правий, хто неправий –
Тепер уже не розгадать,
Та і в столиці за ті справи
Ще доведеться звітувать.


* Юлій Цезар, розгромивши військо боспорського царя Фарнакса II в битві при Зеле, повідомив у Рим про це трьома словами: veni, vidi, vici (прийшов, побачив, переміг.)

** Маються на увазі конфліктні відносини між Багратіоном і Барклаєм де Толлі на початку Вітчизняної війни 1812 року.

Епілог

Так і не склалося з Потьомкіним,
Інтриги закулісні…
І вже невдачами притомлений,
Що аж в Росії тісно.

А в Петербурзі негостинному
Ніяк не розберуться…
О рідний край! Ти вже прости йому -
Він так і не вернувся.

Не встигши ніби й розпочатися,
Все споминами стане.
І ця вода, що приочаківська, -
Його вода остання.

І благородству, і відважності –
Хоч як це і не гірко –
Не все життя, мабуть, відважує,
Свої у нього мірки…

Шумить прибій незатихаючий,
Як бризки піни, чайки…
А хвилі, береги єднаючи:
- Шот-лан-дія… О-ча-ків…


Адмірал Нассау-Зіген

Про нього й згадують не часто,
Уже й віки між нами й ним…
А він тоді, у грізний час той,
На цій воді був головним.

Був з тих вояк, хто вірно служить –
Вони іще з варязьких лав –
І росіянином не бувши,
Росії славу здобував.

Ще й досі в роздумах потомки,
Крапки не ставлячи над "і":
Суворов правий чи Потьомкін,
Штурм чи облога головні?

… А на широкому лимані,
З’єднавши сили всі свої,
І запорожці, й росіяни
Вели вже з турками бої

Гребні судна його відважні,
І адмірал на них завжди
У миті грізні, абордажні
Сухим виходить із води.

Вже успіх зримо відмірявся,
І турки вперше у житті
Втрачають прапор адміральський
На приочаківській воді.

Гримлять суворовські гармати,
На мілководді битва зла.
Гази-хасанівські громади
Гребна флотилія дола.

Вода від весел вирувала,
З відважним Білим на чолі
Козацькі "чайки" підривали
І полонили кораблі.

Завжди до лестощів суворий,
При світлі кінбурнських заграв
Нассау-Зігена Суворов
"Росії славою" назвав.

А він і скупо і словами,
Що геть суворовським не в лад,
Не більш як турків помилками
Пояснить бою результат

Чужий, мабуть, російській справі,
Хоч їй і будучи чужим,
Не задля слави – та на славу
Він під Очаковом служив.

Таким століття і вписали
Його у свій меморіал:
Німецький принц землі Нассау,
Лиманський віце-адмірал.


Алексіано

Життя, добряче вже обпалене,
В російський бік перевисало:
Хоч Панайоті, але – Павлович,
Та ще до того – й православний.

В ескадрі славного Спірідова
Ще під Чесмою став героєм.
І вдалині від краю рідного
Завжди за нього йшов до бою.

І Яффу брав своїм фрегатом він,
І був під стінами Бейрута.
Такі події вже пригадує,
Що їх довіку не забути.

…Вітрила, наче крила чайкові,
Травневий вітер наливає.
Алексіано під Очаковом
Вступає в битву на лимані.

Приймав у ранзі бригадирському
І флоту парусного рапорт,
І так гребному пригодився він,
Що турки втратили свій прапор.

На флагман сходить він захоплений,
Звитяги стяг над ним витає.
Аж сам Суворов у захопленні,
І кожен злет його вітає.

Ніщо для нього не завадою,
Він здобува, а не втрачає,
І тими силами командує,
Що успіх бою визначають.

…Чужої слави завойовники,
В її вогні мов і згоряли:
Козак – за три дні до полковника,
Моряк – ледь ставши адміралом.

І збігло все у вічну сторону,
Вода слідів не зберігає…
Вони – у пам’яті історії,
Вони – між часу берегами.


Могила кошового

В товщу віків те закопане,
Тільки й відомо тепер,
Що не діждавшись полковника,
Він козаком і помер.

Слава його не позичена,
Кров’ю здобута. І чим,
Чим кошового підвищити
Міг той запізнений чин?

Й досі могила не знайдена,
Вже її чи і знайдуть…
Тільки одне лиш і знатимем:
Білий похований тут.

А над віками набіглими
Чайка цих місць не лиша,
Може, то Сидора Білого
Й досі витає душа.

…Рана смертельна зненацька так
Шлях перетнула тоді
Не серед степу козацього,
А на турецькій воді.

"Чайка" сюди і доставила,
"Чайка" - його уже кінь був…
Місце всього вже останнього –
Кінбурн.

Заключне

Сталось не так, як гадалось:
Турок з лиману і щез,
Але фортеця лишалась
Й досі турецькою ще.

Й досі була вона ціллю,
І за турецький поріг
Довгих п’ять місяців цілих
Стать росіянин не міг.

Кріпость була ще при силі,
Все ще облога велась.
Знать, не та тій волосині
Меч-бо Дамоклів тримавсь.

Значення ж мало це інше,
Суть тут була в головнім:
Шлях звідси в море повів же
У перемоги на нім.

Бо від Очакова саме,
І від лиману якраз
Чорного моря скресання
Славна пора почалась.

І захитався півмісяць,
І похилився немов…
Ні, не на голому місці
Все починав Ушаков.


Коротка довідка про героїв "Битви на лимані"

Алексіано Панайоті Павлович (? – 1788рр.) .

Грек, волонтером вступив до ескадри В.О.Спірідова в 1769 році. Брав участь в Чесменській битві. Командуючи фрегатом, брав Яффу (1772р.), штурмував Бейрут (1773 р.), нагороджений Георгієм 4-го ступеня.
У 1788 році командував парусною ескадрою на лимані. Саме Алексіано належить план бою 17 червня, коли турецький флот вперше за свою історію втратив адміральський прапор.
8 липня 1788року Алексіано раптово помер, незадовго перед тим отримавши чин контр-адмірала.

Білий Сидір Гнатович (бл. 1730 – 1788рр.)

На час лиманської битви – кошовий отаман коша "вірних козаків". З молодих літ – у запорізькому війську. Відзначився в російсько-турецькій війні 1768-1774рр., нагороджений золотою медаллю. Після ліквідації Січі залишився у Росії. Став головним помічником Потьомкіна у відновленні Запорізького війська. Був вибраний радою кошовим отаманом. У бою з турецьким флотом на лимані 17 червня 1788 року був смертельно поранений. Вмер і похований на Кінбурні.

Джон Поль Джонс (1747 – 1792рр.)

Національний герой США. Шотландець, будучи торговцем рибою, переселився до колонії. Прийняв участь у війні за незалежність і успішно командував флотом Конгресу. Після війни жив у Європі. Пасивні дії лиманської ескадри в кампанії 1787 року спонукали запросити Джонса на російську службу. В лиманській битві Джонс командував парусною ескадрою. Залишив цікаві спогади про О.В.Суворова.

Нассау-Зіген Карл Генріх Оттон (1745 – 1808рр.)

Представник можновладного дому в Німеччині – князівства Нассау. Принци Нассау-Зігени були близькими родичами Оранського дому, який дав таких знаменитих полководців Нідерландів як Вільгельм Оранський і його син Моріц Оранський.
Нассау-Зіген з 15 років на французькій службі. Учасник відомої кругосвітньої експедиції Бугенвіля. Воював проти англійців під час війни за незалежність. 1788 року прийнятий на російську службу з чином контр-адмірала. За успішні дії на лимані, командуючи гребною флотилією і об’єднаним флотом, Нассау-Зіген став віце-адміралом.

Юрій Зіньковський

Зареєструватися, щоб мати можливість залишати коментарі.

Вгору