Кавалерійський взвод полку біля обіду узяв Камбурлєєвку. Третя розвідувальна група виявила після обіду Іванівку і Дмитрівку на побережжі вільними від ворога.
Північніше, східніше і на захід від Очакова розвеідгрупа вимушена була повернути назад через сильний артилерійський вогонь у напрямі Очакова...
Розвідгрупа зіткнулася з опором ворога біля Камбурлєєвки, Пікуша. По дорозі Пікуш - порт Поди потрапила під ворожий артилерійський вогонь передова охорона (121-го піхотного полку. - ПП).
20 штатських, які взяли в боях участь, були розстріляні».
З цих коротких записів видно, що фашисти в перший день наступу на всіх ділянках лінії оборони Очакова зазнали значних втрат і успіху не мали.
А що стосується дій розвідгрупи гітлерівців, яка, як відмічено в донесенні, «зіткнулася з опором ворога біля Камбурлєєвки, Пікуша», то там відбувся наступний інцидент.
Наш добровольчий загін молодшого лейтенанта А. І. Алексєєнко влаштував на цій ділянці біля дороги в чагарниках засідку.
Ми вже знали, що тут фашисти нерідко в цілях розвідки - як агентурної, так і військової - використовують деяких наших громадян німецької національності. Мовляв, ви німці, а тому повинні допомагати німецькій армії. Хто йшов добровільно, кого примушували шантажем і погрозами. Будучи у військовій розвідці фашистів, йшли вони, як правило, попереду розвідгруп гітлерівців, допомагаючи їм просочуватися в наші тили. Зазвичай фашисти шляхом такої розвідки вишукували слабкі місця в нашій обороні і туди забивали свій «клин».
Як і слід було чекати, спочатку з’явилися на дорозі двоє цивільних. Алексєєнко наказав пропустити їх. Пройшовши деяку відстань, один з них повернувся назад, ймовірно, з метою доповісти обстановку. Незабаром з’явилася основна розвідгрупа фашистів. Сподіваючись, що подальший шлях відкритий, вони йшли самовпевнено, без особливих заходів обережності. Попереду офіцер, позаду два кулеметники з ручними кулеметами на плечах, за ними - решта. Як тільки гітлерівці наблизилися до засідки на мінімальну відстань, молодший лейтенант Алексєєнко дав команду:
- Вогонь!
При першому ж раптовому залпі фашисти повалилися на землю як снопи, а ті що залишилися в живих розбіглися. Лише опісля декількох хвилин уціліла частина розвідгрупи гітлерівців прийняла якийсь бойовий порядок і відкрила по наших автоматний і кулеметний вогонь, а потім поспішно відійшла, залишивши край дороги трупи своїх солдатів.
13 серпня командувач Чорноморським флотом докладав головнокомандуванню Південно-західним напрямом: можна піти на те, щоб залишити Миколаїв, відійшовши на лінію Інгулець - Кременчук, але міцно тримати Одесу і Очаків. «Ми можемо утримати Одесу і Очаків, маючи Чорноморський флот, який, займаючи пануюче положення в театрі, може забезпечити постачання гарнізонів Одеси і Очакова, доставляючи спорядження і живу силу».
Докладаючи це, командуючий ЧФ просив дозволу перекинути з Новоросійська і Туапсе дві нові і міцні стрілецькі дивізії для поповнення сухопутних військ в Одесі і Очакові, а також просив наркома ВМФ про посилення ВВС флоту авіацією.
І, звичайно ж, якби захисникам Очакова вдалося отримати хоч би одну повнокровну стрілецьку дивізію, то наступні події, безумовно, розвивалися б інакше. Але задовольнити прохання командувача Чорноморським флотом головне командування Південно-західним напрямом у той час не змогло...
