Район має багату подіями історію, яку Ви зможете дізнатися відвідавши музеї міста Очакова. Гостей чекають історичні пам'ятники, археологічні розкопки острова Березань і старогрецького міста Ольвія.
Очаків внесений ЮНЕСКО в список міст з цінною історичною спадщиною. Про стародавню історію очаківської землі свідчать археологічні розкопки. У другому тисячолітті до н.е. тут поселилися кіммерійці. Про них навіть згадує в "Одіссеї" великий поет стародавньої Греції Гомер. Сусідами кіммерійців були фракійці і староіндійські племена меатів, сінді та ін. У VІІІ столітті до н.е. їх змінює багатоплемінний союз народів під загальною назвою скіфи. В основному це були кочівники, але деякі племена почали займатися землеробством. З кінця ІІІ століття до н.е. в степах Північного причорномор'я з'являються сармати.
Історія скіфських і сарматських племен тісно пов'язана з життям грецького міста-колонії Ольвія, яке принесло на ці землі античну цивілізацію. Вихідці з м. Мілета Іонії в VІІ столітті до н.е. спочатку поселилися на о. Березань (тоді ще півострів), а потім, освоюючи нові території, вибрали місце для головного поліса в гирлі річки Південний Буг (Гипаніс) і назвали його «Ольвія» (що в перекладі з грецького означає «щаслива»). Сільська округа (хора) Ольвійської держави майже точно відповідала території нинішнього Очаківського району. На місці очаківського мису в ті часи знаходилося греко-сарматське поселення Алектор.
В середині І століття до н.е. Ольвія піддалася спустошливому набігу гетів, що підірвало її економічне і політичне значення. Вона попадає під вплив Римської імперії і в 2 столітті н.е. стає римською провінцією, де розміщуються римські гарнізони. Населення Ольвії в цей період було строкатим і складалося з греків, скіфів, сарматів, фракійців і ін. У ІІІ столітті н.е. Ольвійська держава не пережила нашестя німецьких племен остготів і вестготів і втратила значення античного центру. Після спустошливих набігів гунів в IV столітті зникають всілякі згадки про Ольвію.
З IX століття Дніпро стає частиною великого торгового шляху "з варяг в греки". У цей період на берегах Дніпро-бузького лиману з'являються старослов’янскі поселення уличів. У XII столітті ці поселення руйнують численні кочові орди, на початку XIII століття ці території захопили татаро-монголи. В кінці XIV століття сюди прийшов з військом литовський князь Вітовт (роки його правління 1392-1430 г.г.), на очаківському мисі він побудував фортецю Дашев. У 1492 р. кримський хан Менгли-гирей захопив Дашев і на його руїнах побудував нову фортецю – Кара-кермен. Але татари недовго тут господарювали. Потрапивши у васальну залежність від Туреччини, вони вимушені були віддати їй фортецю. Турки додатково укріпили оборонні споруди дерев'яною стіною і перейменували фортецю в Узу-кале.
У 1626 р., в роки правління султана Мурада IV, фортеця значно розширюється. Будується кам'яна стіна, яка об'єднує між собою укріплену стару цитадель з відрядковими двома фортецями: форт Пияле-паші і форт Хасан-паші. Місто-фортеця отримаола назву Ачи-кале (Ачил – прохід в морі). Росіяни називали його Очаків. Значну частину населення міста складали нащадки слов'ян, греки, вірмени, молдавани. У фортеці в цей час знаходилося десятитисячне турецьке військо. У степу кочували татари-ногайці.
Очаків був опорою для розбійних набігів турецько-татарських загарбників на слов'янські землі. Починаючи ще з XVI століття і до кінця XVIII століття під Очаковом багато раз відбувалися битви. У 1669 р. запорізькі козаки кошового отамана Івана Сірка зруйнували фортецю і звільнили 7 тис. полонених. У 1737 р. фортецею опанували російські війська фельдмаршала Б.Х. Мініха, але через 2 роки, заздалегідь зруйнувавши, вимушені були повернути її Туреччині. З історією Очакова пов'язані імена Семена Палія, керівника вдалого набігу запорожців в 1690 р. на Очаків і запорожця Максима Залізняка, який підняв народне повстання в 1768 р. на Правобережній Україні, куди він перебрався з Очакова, героя поеми Тараса Шевченка "Гайдамаки". Після поразки в Полтавській битві шведський король Карл XII із залишками своїх військ біг до Туреччини і 19 – 23 липня 1709г. знаходився в Очакові.
Остаточно Очаків був звільнений від турецького владицтва 6 грудня 1788 р., коли російські війська по командуванням князя Г.А. Потьомкіна штурмом опанували значно укріплену французькими інженерами фортецею з 15-тисячним гарнізоном. Цьому передувала блискуча перемога О.В. Суворова, яка прискорила перемогу Росії у війні, коли він з меншими силами російських військ знищив десант, який 1 серпня 1787 р. висадився на Кінбурнській косі, прибулий на кораблях з Туреччини. У битвах при форті Кінбурн, в Дніпро-бузькому лимані, при облозі і штурмі Очакова покрили себе славою такі воєнначальники, як О.В. Суворов (був поранений в битві при Кінбурні та при облозі Очакова), М.І. Кутузов, І.І. Меллер, Н.В. Рєпнін, І.П. Горич, Г.С. Волконський, І.І. Марков, П.І. Багратіон, М.І. Плітов, О.М. де Рибас, Х.І. Сакен, Карл Нассау-Зіген та ін. Своєю безстрашністю і героїзмом відрізнилися загони козаків Чорноморського війська, очолювані кошовим отаманом Сидором Білим, а після його загибелі – Захаром Чепігою.
У 1792 р. на місці зруйнованої турецької фортеці було закладено місто Очаків. Він став портовим містом, центром обширного повіту, який включав землі від морського побережжя до меж з Вінницькою областю і від річки Південний Буг до річки Дністер. Але із стрімким зростанням, по волі впливових вельмож, новонародженій в 1794 р. сусідці Одесі значення Очакова як торгового порту втрачається. Багаті очаківскі купці поступово переїздять до м. Одеси. А після пожежі в 1797 р. місто і зовсім прийшло до занепаду. Основним заняттям жителів Очакова було рибальство і землеробство.
Недавно місто відзначило своє 515 - річчя.
Якщо Ви хочете дізнатися більше, пишіть, я з радістю Вам відповім, але краще все побачити своїми очима, відчути душою і тілом всю лагідність очаківського сонця, повітря і моря!